Людмила Петрівна Іванцова - Сердечна терапія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хоч і поглядала Антоніна на зарубіжних чоловіків, попиваючи вино і дослухаючись до розмов у цьому колі, та вже не раз ловила на собі зацікавлений погляд того третього. Він мав вигляд «нашого», але був досить імпозантний: високий на зріст, із сивим волоссям та дорогим годинником, що виглядав з-під манжети, коли чоловік підносив до губів келих. Несподівано її збентежило стримуване лукавство в його примружених очах, адже воно ніяк не відповідало мізансцені.
Чоловік щоразу прискіпливо зупиняв погляд на представленій Кірою приятельці. Антоніна спочатку відчула здивування, потім її роздратувало його настирне розглядання, наче вона була експонатом цієї виставки, а не гостею. Усередині зародилося давно забуте хвилювання, адже чоловік цей зовсім не викликав відрази, швидше навпаки, хоч і був стовідсотково «made in Ukraine», що трохи розходилося з планами козирної помсти. Але він був єдиним, хто її тут дійсно бачив. Для інших вона, схоже, здавалася прозорою.
Чоловік потягував вино, дослухався краєм вуха до розмов і вже не крадькома, а явно роздивлявся Антоніну з голови до ніг, відверто усміхаючись до неї. При цьому він не сказав ані слова. Антоніні це по-юнацьки нахабне розглядання видалося знайомим, баченим раніше. Їй раптом одночасно захотілося і розвернутися та піти, і почути його голос. Або опинитися з ним сам-на-сам і спитати, чого це він так витріщився. Чи не «витріщився», а якось більш культурно спитати, наприклад, чим вона могла викликати такий інтерес... Серце загупало частіше. Антоніна ковтнула вина і перевела погляд на стіл, роздивляючись художньо викладені нарізані фрукти.
І раптом, ніби прочитавши її думки, той чоловік обійшов коло знайомих, що ґелґотали щось про мистецтво, Різдво, канікули, поїздки в гори та всіляке інше, наблизився з правого боку до Антоніни і взяв її за лікоть. У руці раптом затремтів бокал із вином, а він низьким голосом промовив їй на вухо:
— Тоню, чи ти сліпа, чи видєлуєшся перед іноземцями? Хіба роки мене так спотворили? Але я ж тебе впізнав!
Антоніна спочатку втупилася в келих, де хвилювалося гранатового кольору вино, потім повільно повернула голову до чоловіка, підвела погляд на його обличчя і побачила, як в очах незнайомця застрибали такі знайомі нахабні бісики.
— Тарчинський, стерво, невже це ти?! — вирвалося в неї голосніше, ніж годилося б на пристойній вечірці, але ніхто, крім здивованої Кіри, цього не помітив — групки гостей говорили між собою, вся ця тусовка гула, мов бджолиний рій, байдужа до кожного окремо. Міцна чоловіча рука миттю спрямувала спантеличену Антоніну в інший бік зали, де менше народу і можна було сісти у крісла.
Роман Тарчинський, її знайомий ще зі студентства, замолоду мав особливий дар — з ним ніколи не було сумно. Ніколи і нікому. Хлопець зі звичайної львівської родини був гармонійним і виваженим поєднанням непоєднуваних якостей: відмінник, шибайголова, спортсмен, комсомольський активіст, ловелас, гультяй і лірик одночасно, який до того ж сам складав пісні і співав їх під гітару. Здавалося, у його тілі живуть щонайменше три різні людини, й енергія з нього перла потрійна.
Вони навчалися на різних факультетах Львівської політехніки, але часто шляхи їхні перетиналися на спортивних майданчиках — на тренуваннях чи змаганнях. Антоніна бігала дистанції та стрибала у висоту то за факультет, то за інститут. Тарчинський елегантно фехтував у білому вбранні та масці, причаровуючи протилежну стать ще й цим, бо фехтувальники завжди виглядають вельми небуденно і романтично.
Він постійно створював навколо себе міні-торнадо, біля нього завжди щось відбувалося: чи то були сміх, музика, пісні, чи бійка, ґвалт і «розбірки». Бився Тарчинський не задля процесу, а «за правду» і «за своїх». Пускав у хід кулаки, а не рапіру і не захищав обличчя спеціальною маскою. Проте конфлікти нерідко закінчувалися перемир’ям та спільним походом до якоїсь кнайпи пити мирову, і сторони, з’ясувавши стосунки, не ображалися на отримані синці, розбиті кулаки та губи.
Дівчатам він подобався, та і його серце вміщало їх чимало. Така вже була та лідерська харизма — жінки люблять героїв, яскравих і помітних самців. Хоча, звісно, у ті часи такими термінами ніхто ще не оперував.
Підкочувався він і до Антоніни. Ніби мимохіть, жестом, поглядом, жартом давав зрозуміти, що стосунки між ними можливі і навіть бажані. Але не тиснув. І сам був зазвичай оточений почтом дівчат та хлопців, й Антоніна мала тоді собі пару, хоч і дещо незвичну. Кремезний кавказець, дагестанець Мага (за паспортом Магомет-Муршид Огли), майстер спорту з вільної боротьби, залюбився в неї на диво і його, і її приятелям. Носив за дівчиною сумку, дарував прикраси, пригощав у ресторанах і кнайпах, обіцяв золоті гори, відгородив собою від інших залицяльників, пропонував одружитися, але шансів на це мав небагато. Попри всі його бійцівські якості, Антоніні з ним практично не було про що говорити, а ще вона швидко розгледіла, що менталітет мешканців різних гірських масивів досить-таки відрізняється від звичного для неї. Наші гуцули були їй зрозумілішими, ніж дагестанець Мага, готовий сьогодні носити її на своїх міцних руках, а завтра замкнути вдома за парканом: «Малчі, жєнсчіна!»
Саме в цей період і були вони знайомі з Романом. Той кидав цікавим оком на Антоніну, бо народна мудрість не бреше: «Гарна дівка, як засватана». Раз Мага ходить біля неї, мов коло скла, то щось таки у ній є! На Романові жарти з приводу суворого бодігарда Антоніна штрикала йому навзаєм якусь відповідну голку і поглядала зверхньо, хоча зростом була і нижча. Знала: лишень ворухни вона пальцем, зроби крок назустріч — і закрутиться між ними щось шалене. Але чи серйозне? Та й не кортіло почуватися однією з довгого списку його перемог. Втримати такого коня на повідку непросто. І чи потрібно мати хлопця, до якого всіх тягне, мов магнітом?
Роман відучився в інституті на рік раніше, ніж Антоніна, за якоюсь молодіжною програмою їздив до Німеччини, потім пішов угору по комсомольській лінії і зрештою опинився в Москві. Мага ж несподівано повернувся в Дагестан, коли прийшла звістка, що його брат загинув, виконуючи свій «інтернаціональний
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сердечна терапія», після закриття браузера.