Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Тимур Іванович Литовченко - Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко

210
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 138
Перейти на сторінку:
ваш прорахунок, ваша пряма провина! Ви сподівалися, що всі про це забули. Комітет держбезпеки зробив усе можливе для такого забуття, так. Але ж я не забув, Олексію Йосиповичу! Я відмовився забувати – хоча хто я такий, здавалося б?! Всього лише п’ятирічний хлопчик, любого дідуся якого ви мало не вбили…

Запустивши пальці в мішечок, молодий чоловік витягнув звідти трохи попелу і кинув на могилу Давидова зі словами:

– Ось, почитайте, Олексію Йосиповичу! Вам має бути цікаво.

Перетнувши невеличку цвинтарну алейку, другу порцію попелу він кинув на могилу Щербицького, прокоментувавши це так:

– А ви, Володимире Васильовичу, так і не ризикнули після аварії на ЧАЕС оголосити евакуацію з Києва бодай маленьких діточок і вагітних жінок. Через вас такі, як мій однокласник Данька, хапанули невідому кількість радіації – і цього ніхто ніде не фіксував! Не кажучи вже про мене та інших… Про тих, хто тоді ходив на Першотравневу демонстрацію. Про школярів і дошколят, які опромінювалися через ваше особисте боягузтво й небажання ламати партійну кар’єру!.. Отже, ви, Володимире Васильовичу, продовжили «Вектор київських катастроф». А тому і ви будьте люб’язні почитати про те, що накоїли.

Озирнувся уважно на всі боки. Але на головній кладовищенській алеї в цей день не було нікого. От і добре! Нехай би й далі так…

Потім трамваєм, метро і тролейбусом молодий чоловік поїхав на Берковці. Третю порцію попелу висипав на могилі Евки, при цьому перепросив:

– Вибач, кохана, що не встиг завершити цей роман за твого життя! Але навіть за порогом смерті ти допомогла виконати цей задум. Знала б ти, до чого цінними стали твої останні в житті слова про «вектор», повідомлені Олегом Фомічовим!.. Ти дуже допомогла мені, Евко. Дуже-дуже!.. Я завжди кохатиму тебе і завжди пам’ятатиму, скільки живий буду. Що ж, читай і ти.

Тролейбус і автобус довезли молодого чоловіка до Куренівського цвинтаря. На таксі було б швидше – але не з його зарплатнею інженера роз’їжджати на автівці! Ну нічого, якщо поквапитись – має встигнути…

Четверта порція попелу впала на могилу Арона Марковича Штульмана, при цьому Спартак уперше заговорив не надто впевнено:

– Привіт, прадідусю! Бачиш, яке діло… Від самого дитинства, скільки себе пам’ятаю, незнайомі люди, по-перше – говорили, що ти був святим чоловіком, а по-друге – бажали, щоб я виріс достойним тебе. Я й досі найменшого поняття не маю, чого такого ти зробив, щоб навіть абсолютні чужаки вважали тебе святим. Мені навіть мама про це не розказує чомусь. А коли запитую тата – він лише матюкається… Не знаю, вдалося мені вирости твоїм достойним праонуком чи не вдалося?.. Втім, почитай і ти.

Далі тролейбус довіз його до перетину вулиць Фрунзе і Коротченка. Саме тут, неподалік входу на стадіон «Спартак» (подумати тільки, який символізм!..) і навпроти трамвайного парку ім. Красіна, була розсипана п’ята пригорща попелу. Цього разу Спартак висловився коротко:

– Ось, читайте…

Чому?.. Бо на всіх трьох цвинтарях подібного відчуття не виникало… А от саме на цьому перехресті йому вперше здалося, що довкола юрмляться невидимі натовпи душ тих, чиї життя рівно 31 рік тому, день у день забрав грязьовий потік! Тільки й різниці, що тоді був понеділок, а зараз – п’ятниця!.. Та все одно день нещасливий. І вони нещасні – ті, хто загинув.

Неприкаяні душі зібралися на фатальному перехресті. Хоча буквально поруч вулицею Фрунзе їздили автівки та міський транспорт, тротуаром просувалися перехожі, Спартак твердо знав, що буквально тут же… і водночас не тут, а в якомусь іншому вимірі його оточив цілий натовп. А може, він сам на хвилину зник звідси – з реального світу?! Як інакше пояснити, що ніхто з перехожих або з тих, хто проїжджав поруч, не звернули найменшої уваги на молодого чоловіка, з долоні якого вітер повільно здував чорний всередині, сивий по краях попіл від спалених паперових сторінок?.. Повна пригорща попелу повільно зникла, а він усе стояв на тому самому перехресті. Й нікому не було до нього діла… Дивина та й годі!..

Проїхавши звідти три зупинки тролейбусом, Спартак дістався фінальної точки наміченого на сьогодні маршруту – Бабиного Яру. До «офіційного» радянського пам’ятника навіть не підходив, а одразу ж широким кроком попрямував до встановленої торік менори. Молодий чоловік не просто знав – він був упевнений, що найбільше на нього чекають саме тут!..

Вже починало потроху сутеніти, до того ж погода під вечір зіпсувалася: в спину тепер дув різкими поривами доволі сильний вітер. Отож коли Спартак вивернув і витрусив з полотняного мішечка рештки попелу – той не впав на землю, а підхоплений холодним вогким повітряним потоком, понісся мінливою хмаринкою убік дерев, що повиростали на місці колишньої яруги, ретельно засипаної землею.

– Ось вам, читайте! – надривно вигукнув він, відчувши, як з очей мимоволі полилися сльози полегшення. – Радянська влада всіляко намагалася приховати вашу смерть, але люди не дали про вас забути, влаштовуючи жалобні пам’ятні мітинги! До того ж, про вас розповів в романі-документі «Бабин Яр» київський хлопчик Толік Кузнєцов!.. Але через потуги радянської влади сталася Куренівська трагедія, яку знов-таки намагалися приховати!.. А вже ці нові спроби влади, в свою чергу, спровокували катастрофу на ЧАЕС!.. Це «Вектор катастроф», розумієте?! Я знаю, ви мстилися за забуття – так казали люди, це не моя вигадка!..

Вогкий вітер ридав від почутого, коли Спартак наполегливо продовжив:

– Я второпав: не буває хорошої влади!.. Її треба примушувати казати людям правду, а не приховувати!.. Подейкують, київського хлопчика Толіка Кузнєцова все ж таки вбили через написану про вас правду. Вбили – хоч він і втік до Лондона… Не знаю, так воно чи ні?! Просто так говорять… Але книжка його лишилася, її читають. Я теж прочитав, ви знаєте!.. Що ж, нехай я не Толік Кузнєцов, але свою дещицю таки додав – бо вам нарешті встановили пам’ятники, але сталися нові біди, нові смерті!.. То ось вам – цей мій «попіл Клааса»[14], він більше не стукає в серце!.. В моє серце!.. Тепер вже не стукає, бо роман написаний!.. Я спромігся на це! Чуєте?! Ви ж знаєте, як я писав… в яких умовах!.. Писав і відновлював по пам’яті!..

Підвивання вітру заважало почути, відповіли йому щось чи ні. Втім, це було не надто важливо. Спартак просто знав… як завжди – ЗНАВ, що розібравши пригощами і щіпками попіл від спалених чернеток, написане ним ось просто зараз читають… слово за словом, рядок за рядком, сторінка за сторінкою… Читають уважно, намагаючись відчути інтонацію,

1 ... 12 13 14 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"