Ернст-Теодор-Амадей Гофман - Володар бліх, Ернст-Теодор-Амадей Гофман

не раз давала йому привід до дрібних ревнощів. Але саме ці ревнощі й підбивали хитру Дертьє вигадувати бідолашному Георгові Пепушу все нові, вишукані тортури. Та все можна крутити, але не перекручувати, так і в Пепуша давно стримуваний гнів нарешті вирвався назовні. Якось він почав розповідати їй про ті чудові часи, коли, бувши будяком Цегерітом, він так щиро кохав чарівну голландку, тоді дочку короля Секакіса, і з усім запалом закоханого заявив, що вже тодішній їхній зв'язок, його боротьба с принцом п'явок дає йому незаперечне право на її руку. Дертьє Ельвердінк запевнила, що й вона дуже добре пам'ятає ті часи, ті їхні стосунки і що згадка про них уперше зринула в її душі тоді, коли Пепуш глянув на неї поглядом будяка. Маленька голландка так мило, так захоплено говорила про всі ці дивовижні речі, про своє гаряче почуття до будяка Цегеріта, якому судилось навчатися в Ієні, а потім знов знайти принцесу Гамагею в Берліні, що панові Георгу Пепушеві здавалося, ніби він перебуває на вершині блаженства. Молода пара стояла біля вікна, і маленька голландка не боронила закоханому Пепушеві обіймати її за стан. Так вони стояли в цій інтимній позі й ніжно лебеділи одне до одного, бо їхня мрійлива розмова про дива у Фамагусті перейшла в ніжне лебедіння. Тієї хвилини повз вікна проходив дуже вродливий офіцер гусарського полку в новісінькій формі і надзвичайно привітно вклонився маленькій голландці, яку знав з вечірніх бесід. Дертьє стояла, примруживши очі й відвернувши від вікна голівку; здавалося б, вона аж ніяк не могла помітити офіцера, але ж які могутні чари нової блискучої форми! А може, маленьку голландку схвилював багатозначний брязкіт шаблі об бруківку, принаймні вона широко розплющила очі, випручалася з Георгових обіймів, відчинила вікно, послала рукою поцілунок офіцерові й провела його очима аж до рогу.

- Гамагеє! - нестямно вигукнув будяк Цегеріт. - Що ж це таке, Гамагеє? Чи ти глузуєш з мене? Де ж та вірність, у якій ти присягалася своєму будякові?

Маленька голландка обернулась до нього на каблуках і дзвінко зареготала:

- Та годі вам, годі, Георге! Якщо я дочка вельможного старого короля Секакіса, якщо ви будяк Цегеріт, то й цей чудесний офіцер не хто інший, як геній Тетель, що, правду сказати, подобається мені куди більше, ніж жалюгідний колючий будяк.

Сказавши це, голландка вискочила за двері, а Георга Пепуша, як легко собі уявити, охопили така лють і розпач, що він стрімголов збіг униз сходами, наче за ним гналася тисяча чортів. Доля хотіла, щоб на вулиці Георг зустрів одного свого приятеля, який у поштовій кареті виїздив в міста.

- Стривайте, я їду з вами! - вигукнув будяк Цегеріт, гайнув додому, одяг плаща, засунув у кишеню гаманця з грошима, віддав господині ключа від кімнати, сів у карету й поїхав зі своїм приятелем.

Незважаючи на цю прикру розлуку, кохання до чарівної голландки нітрохи не пригасло в грудях Георга, і так само він не міг відмовитись від справедливих, на його думку, претензій на руку й серце Гамагеї, що їх він заявив як принц Цегеріт. Тому він відновив ті претензії, коли через кілька років зустрівся з Левенгуком у Гаазі, а як завзято він їх відстоював у Франкфурті, ласкавий читач уже знає.

Сумний і невтішний бігав пан Георг Пепуш вулицями, коли це раптом увагу його привернуло миготливе, незвичайно яскраве світло, що пробивалося крізь шпарку у віконниці на нижньому поверсі великого будинку. Він подумав, що в кімнаті пожежа, тому вискочив на підвіконня і вхопився за грати, щоб заглянути всередину. Те, що він побачив там, здивувало його безмежно.

У каміні навпроти вікна палахкотіло веселе яскраве полум'я, а перед каміном у широкому дідівському кріслі сиділа чи, вірніше, лежала, вичепурена, як ангел, маленька голландка. Вона, мабуть, дрімала, а тим часом старий висхлий чоловік в окулярах на носі стояв навколішки перед вогнем і заглядав у горщик, в якому, видно, варився якийсь напій. Пепуш хотів підлізти вище, щоб краще на них роздивитися, коли раптом відчув, що хтось схопив його за ноги й щосили тягне вниз. Грубий голос вигукнув:

- Іч, який спритний! Он куди йому забаглося! А в буцегарню не хочеш? Ану злазь!

Це був нічний сторож, що побачив, як Георг ліз на вікно, і подумав, що то не хто інший, як грабіжник. Незважаючи ні на які протести пана Георга Пепуша, сторож разом з патрулем, що тим часом прибіг йому на допомогу, повів невдатного коханця з собою, і таким чином його нічна мандрівка скінчилася у вартівні.

 

ПРИГОДА ТРЕТЯ

 

Поява маленького чудовиська. Подальші відомості про долю принцеси Гамагеї. Незвичайна дружня угода, яку вкладає пан Перегрінус Тис, і пояснення, хто такий старий добродій, що наймає помешкання в його домі. Дивовижна дія одного досить маленького мікроскопічного скла. Несподіваний арешт героя цієї повісті

 

 

Той, кому випало ввечері пережити те, що пережив пан Перегрінус Тис, і хто лягав спати в такому настрої, як він, не зможе добре заснути. Пан Перегрінус неспокійно крутився на своїй постелі, а як тільки починав дрімати, то знов відчував у своїх обіймах маленьку милу істоту, а на устах - гарячі поцілунки. Він схоплювався й сідав у постелі, але й тоді ще йому вчувався солодкий голос Аліни. Охоплений палкою жагою, він і хотів би, щоб вона не зникала, і заразом боявся, що вона зараз увійде й обплутає його міцною сіткою, яку вже годі буде розірвати. Ця боротьба протилежних почуттів стискала йому груди і водночас сповнювала їх солодкою тривогою, якої він ще ніколи не відчував.

- Не спіть, Перегрінусе, не спіть, шляхетна людино, мені треба негайно поговорити з вами! - прошепотів хтось біля самого Перегрінуса. І знов: - Не спіть! Не спіть!

Нарешті Перегрінус розплющив очі, які досі тримав стуленими тільки для того, щоб чіткіше бачити прекрасну Аліну. У тьмяному світлі нічної лампи він побачив маленьке, заледве з п'ядь завдовжки чудовисько, що сиділо на його білому покривалі. Першої миті він перелякався, але потім сміливо простягнув до нього руку, щоб пересвідчитись, чи не обманює його уява. Та маленьке чудовисько зразу ж зникло, наче й не сиділо там.

Якщо можна було легко обійтися без докладного опису зовнішності Аліни, Дертьє Ельвердінк чи принцеси Гамагеї,- бо ласкавий читач давно вже знає, що це одна й та сама особа, то тільки здається, наче їх три,- то маленьке чудовисько, яке сиділо на