Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

Істина одразу б змізерніла. А вона ж є! Існує… Слід лише вчасно запримітити цю невловішку. Далі він знає, що чинити: понесе розгадану таємницю людям. Адже немає нічого прекраснішого, як нести світло знання, бентежити людські серця і душі. Чи спроможний він здійснити це?..
* * *

В Єгипті було чимало грецьких факторій, куди постійно верстали путь еллінські купці, найманці, шукачі пригод. Навіть війна з персами не стала на перешкоді мандрівкам греків у Передню Азію чи країну Та-Кем.

Сатрап Ахамен, що правив у Сардах, видав Демокрітові супровідний папірус до намісника Ксеркса в Чорній Землі, влада якого сягала від Дельти до Елефантини. Послання не раз ставало юнакові в пригоді. Саме завдяки цьому папірусному згортку він потрапив до Саїського пер анху — «будинку життя», відновленого Дарієм І.[42]

Як і в старовину, тут учнів знайомили з началами астрономії, лікування, жерці-гарпедонапти навчали геометрії. Новим господарям Та-Кем бракувало серед підданців освічених і слухняних слуг. Не так просто впокорити величезний Єгипет. Отож у пер анхах навчалися перси, елліни, місцеві жителі, фінікійці. Завойовникам було байдужісінько, хто слугуватиме, аби тільки справлялися з обов’язками наглядачів. Єдина умова — щоб були «синами мужа», тобто знатними.

Отримуваних у «будинку життя» знань вистачало для справного збирання податей, будівництва храмів і загат, спритного підрахунку прибутків царської казни та можновладців. Проте допитливий розум елліиа не вдовольнявся умінням писати ієрогліфи чи розв’язувати геометричні задачі. Він хотів більшого — проникнути в таємницю буття, осягнутії її. Та всі спроби пізнати глибше і краще, довідатися більше виявлялися марними. Гордовиті старці вкрай неохоче розкривали досвід, знання й уміння. Ці речі приносили владу і славу, тож ділитися ними, тим більше з незнатним чужинцем, було невигідно. Воліли усе, чого досяглії, понести в похмуре царство тіней.

Демокріт давно перестав дивуватися цьому. Жерцям, як і за фараонів, велося незле. Вони залишалися тією ж грізною силою, примусивши рахуватися з собою навіть завойовників.

Кому ж мав слугувати він, Демокріт: Ксерксу і його наступникам? Ліпше вмерти, ніж стати виконавцем ницих замірів. Прагнув піднятися над бридким світом насильства й осягнути таємницю буття. Замір надто сміливий. Однак він вартий того, щоб ризикнути. Зрештою, Демокрітові це не первина…

Підступні жерці храму бога Ра у Мемфісі, куди після Саїського пер анху подався Демокріт, надумали позбутися заповзятливого елліна. Лисоголові пообіцяли прилучити його до священних знань предків за умови, що він витримає посвяту в клан служителів бога Сонця.

Юнака привели до височезної кам’яної башти — криниці Лотоса. На дні, якраз посередині, лежали папірусні очеретини і крейда — речі, необхідні для розв’язання задачі, текст якої був вирізьблений на стіні. Під ним зловісними ієрогліфами тьмяніла недвозначна пересторога: «Знай: кожен може стати перед стіною. Хто розумів справу рук жерців бога Ра, тому відкриється стіна для виходу. Але пам’ятай: коли сюди ввійдеш, будеш замурований. Вийдеш з очеретинами жерцем бога Ра; якщо ж голод переможе твоє тіло, не вийдеш жерцем бога Ра…»

Не одному це випробування коштувало життя: задача була складною. За допомогою очеретини та крейди необхідно було визначити найдовшу пряму, що містилася в ободі криниці Лотоса, тобто діаметр. Та Демокріт зумів відшукати правильну відповідь на загадку жерців сонцесяйного бога Ра.

Жерцем він, правда, не став, як чужинець, але повагу й визнання здобув навіть серед недругів.

Ще більшої слави зажив він. зумівши обчислити площу та об’єм піраміди й конуса. «Як це тобі вдалося?» — питали вражені жерці, які користувалися значно громіздкішими і засекреченими способами.

— Я лише подумки розрізав конус і піраміду на тонкі листи, затим з’єднав їх між собою, — Демокріт не робив таємниці зі свого успіху.

Бачачи, що його пояснення сприймається як глузування, був змушений вдатися до подробиць:

— Все складне твориться з простого. Пряма лінія — це не що інше, як нескінченна сума точок-амер. Площу, таким чином, слід складати з прямих-амер, а об’єм — з площ-амер. Скласти фігури, розрізані на прямі, видається логічним: їх легше аналізувати, вимірювати, зіставляти. Отримані результати слід додати. Просто й наочно.

Жерці дивувалися.

З того часу еллін дістав можливість відвідувати одне з найбільших сховищ стародавніх папірусів. Працелюбного й жадібного до знань юнака запримітив головний жрець храму Велемудрого — завжди стриманий і розважний Сехемхет. Він також кохався у прадавніх символах і оповідях, що збереглися на пожовклих згортках папірусу. Небавом Демокріт став учнем цього неговіркого хранителя мудрості бога Тота. Відчував, що старий зичить йому добра. Тому й пристав так радо на пропозицію Сехемхета прислужитися Володарю Справедливості.

Саме цей жрець відкрив Демокріту зашифровані в символічних зображеннях древньоєгинетські пам’ятки — Великі Аркани Таро. Завдяки Арканам еллін познайомився з основними законами світу, отримав уявлення про закони розвитку життя…

Не раз примічав, як сумніви долали учителя. Невже він, слуга Велемудрого, проживши таке довге життя, не осягнув таємниці буття? Якось, не втримавшись, юнак запитав про це жерця. Той мовчки взяв палицю і накреслив нею на піску два кола: велике й мале.

— Твої, елліне, знання, — це мале коло. Мої — велике. Все, що залишилося за ними, — невідомість. Чим ширше коло твоїх знань, тим протяжніша його межа з невідомістю, тим більше виникатиме у тебе запитань до навколишнього світу. На все свій час. Прийде пора, і ти підступишся до істини. Лише підступишся… Пізнання безконечне, а бог Тот надто потайний. Треба заслужити його ласку.

— Коли ж настане пора одкровень Велемудрого? — вихопилося в юнака.

— Щомиті, — загадково всміхнувся Сехемхет, — будь готовий до неї…

А що, коли Менхересу стало відомо про намір учителя відкрити чужинцеві якусь таємницю і через те він так знавіснів? Адже, ненароком запримітивши у Демокріта скарабея, Сехемхет прохопився про існування пов’язаної з ним таємниці…

* * *