Айзек Азімов - Фундація

справу канцлерів, але ще краще було б притягнути сюди кілька великих облогових знарядь, що стріляють прекрасними ядерними бомбами. Ми втратили два місяці, джентльмени, і не можемо дозволити собі змарнувати ще два. Що ви пропонуєте робити?

У розмову вступив Ландін Краст, сердито скрививши свій довгий ніс:

– Якщо ви пропонуєте мілітаризувати Фундацію, я не хочу про це й чути. Це означало б наш відвертий перехід у сферу політики. Містере мер, ми науковий фонд і нічого більше.

Сатт додав:

– Крім того, він не розуміє, що створення озброєнь відволікатиме людей – цінних людей – від підготовки Енциклопедії. Цього не можна робити, незважаючи ні на що.

– Абсолютно правильно, – погодився Піренн. – Енциклопедія завжди має бути передусім.

Гардін подумки застогнав. Рада, здається, просто схиблена на цій Енциклопедії.

Він крижаним тоном вимовив:

– Чи спадало цій Раді колись на думку, що Термінус може мати інші інтереси, крім Енциклопедії?

Піренн відповів:

– Я не уявляю собі, Гардіне, щоб Фундація мала якийсь інший інтерес, крім Енциклопедії.

– Я не кажу про Фундацію, я кажу про Термінус. Боюся, ви не розумієте ситуації. Нас тут на Термінусі вже з мільйон, і лише не більше ста п’ятдесяти тисяч безпосередньо зайняті Енциклопедією. Для решти з нас – це дім. Ми тут народилися. Ми тут живемо. У порівнянні з нашими фермами, будинками та заводами Енциклопедія для нас мало що означає. Ми хочемо їх захистити…

Його перервали.

– Передусім Енциклопедія, – вичавив із себе Краст. – Це місія, яку ми маємо виконати.

– Місія, чорт забирай! – закричав Гардін. – Це могло бути правдою п’ятдесят років тому. Але зараз з’явилося нове покоління.

– Це не має стосунку до справи, – відповів Піренн. – Ми – науковці.

І Гардін схопився за цю фразу.

– Та невже? Хороша галюцинація, чи не так? Ваша компанія є прекрасним прикладом того, які проблеми спіткали всю Галактику протягом тисячоліть. Що це за наука – застрягнути тут на багато століть, класифікуючи праці вчених минулого тисячоліття? Ви колинебудь думали над тим, щоб працювати далі, розширюючи й удосконалюючи їхні знання? Ні! Вас цілком задовольняє бездіяльність. І Галактику це теж задовольняє, і лише космосу відомо, як довго її це задовольнятиме. Ось чому повстає Периферія; ось чому руйнуються комунікації; ось чому дрібним війнам немає кінця; ось чому цілі системи втрачають ядерну енергетику й повертаються до варварських методів хімічної енергії. Якщо хочете знати правду, – крикнув він, – уся Галактична Імперія гине…

Він зупинився й опустився в крісло, щоб віддихатися, не звертаючи уваги на двох або трьох чоловік, які одночасно намагалися йому відповісти…

Краст отримав слово.

– Я не розумію, містере мер, чого ви намагаєтеся досягти своїми істеричними заявами. Авжеж, ви не додали до обговорення нічого конструктивного. Шановний голово, я пропоную визнати зауваження оратора недоречними і продовжити обговорення з того моменту, коли воно було перервано.

Джорд Фара пожвавився вперше за весь час. До цього моменту він не втручався в суперечку, навіть коли вона була найгарячішою. Але тепер він вибухнув своїм важким басом, кожна нотка якого була так само важкою, як і його трьохсотфунтове тіло:

– Джентльмени, а ми часом нічого не забули?

– Що? – роздратовано відгукнувся Піренн.

– Що за місяць ми відзначаємо наше п’ятдесятиріччя. – Фара мав звичку говорити про найбанальніші речі таким тоном, наче це якісь глибокі істини.

– І що з того?

– І під час відзначення цієї пам’ятної дати, – безтурботно вів далі Фара, – буде відкрито Сховище Гарі Селдона. Ви ніколи не думали, що в ньому може бути?

– Не знаю. Щось звичайне. Можливо, шаблонна промова з привітаннями. Не думаю, що до Сховища могли покласти щось важливе, хоча журнал… – він глянув на Гардіна, який посміхнувся, – хотів присвятити цьому цілий випуск. Та я не дав цього зробити.

– Ага, – сказав Фара, – але, можливо, ви неправі. Вам не спадало на думку, – він зробив паузу, приклавши палець до свого кругленького носа, – що Сховище відчиняється в дуже зручний час?

– Ви хотіли сказати, у дуже незручний час, – пробурмотів Фулгем. – У нас зараз є інші речі, про які треба хвилюватися.

– Інші речі, важливіші від послання Гарі Селдона? Не думаю. – У голосі Фари з’являлося все більше самовпевнених ноток, і Гардін задумливо дивився на нього. До чого він хилить?

– Насправді, – вдоволено сказав Фара, – ви всі, здається, забули, що Селдон був найбільшим психологом нашого часу й засновником нашої Фундації. Мені видається цілком розумним припустити, що він використовував свою науку, щоб визначити ймовірний перебіг історії найближчого майбутнього. Якщо він це зробив, а це здається ймовірним, повторюю, він, напевно, знайшов би спосіб попередити нас про небезпеку і, можливо, указати на правильне рішення. Ви знаєте, що Енциклопедія була дуже дорогою його серцю.

У кімнаті панувала атмосфера сумнівів. Піренн відкашлявся.

– Ну, не знаю. Психологія – велика наука, але думаю, що на цей момент серед нас тут немає жодного психолога. Мені здається, що ми знаходимося в непевній ситуації.

Фара повернувся до Гардіна.

– Ви не вивчали психологію під керівництвом Алуріна? Гардін мрійливо відповів:

– Так, я так і не закінчив своє навчання. Я втомився від теорії. Хотів бути психологічним інженером, але не вистачило здібностей для цього, тож я зробив якнайкраще – пішов у політику. Це практично те саме.

– Ну і що ви думаєте про Сховище? Гардін обережно відповів:

– Не знаю.

Решту засідання він не сказав ані слова, навіть коли учасники повернулися до питання про канцлера Імперії.

Насправді він навіть не слухав. Його роздуми пішли іншим шляхом, і дещо почало потроху ставати на свої місця. Одна або дві маленькі деталі з’єдналися докупи.

Ключем була психологія. Він був упевнений в цьому. Він відчайдушно намагався згадати психологічну теорію, яку колись вивчав і завдяки якій дещо зрозумів з самого початку.

Такий відмінний психолог, як Селдон, розбирався в людських емоціях та реакціях достатньо добре, щоб передбачити майбутнє в широкій історичній перспективі.

А що це могло б означати?

4

Лорд Дорвін нюхав тютюн. Також у нього було довге волосся, кучеряве й заплутане, і, цілком імовірно, штучне, що доповнювалося парою світлих бакенбард, які він ласкаво пестив. Крім того, лорд розмовляв пишномовними фразами і гаркавив.

Та зараз Гардіну ніколи було думати про те, чому шляхетний канцлер викликав у нього таку миттєву відразу. О, так, ці елегантні жести, що ними він супроводжував усі свої зауваження, навмисно поблажливий тон, яким він супроводжував навіть просту відповідь «Так». Але, в будь-якому випадку, тепер було проблемою розшукати лорда. Він зник разом із Піренном півгодини тому – просто втік, хай йому грець.

Гардін був абсолютно