Кшиштоф Борунь - Поріг безсмертя

Браго є певна еволюція, навіть якісний стрибок. Він дивно пов'язаний з останніми чотирма книжками… А здається, власник рукописів не зобов'язаний видавати їх у хронологічній послідовності?

— Справді. Я переглядав заповіт. Такої умови в ньому немає.

— Отже, Боннард міг спершу передати видавництву «Поріг безсмертя» й «Сутінки» і тільки пізніше «У криниці» та «Золотий міст». Тим часом «Золотий міст» і «У криниці», видані раніше, написані також, безперечно, перед «Сутінками» й «Порогом безсмертя». У цьому неважко переконатися навіть без обчислювальної машини. Зрештою, еволюція — має яскраву тенденцію до зростання. У «Золотому мості» Браго — сокіл, а в «Сутінках» — уже справжній орел!..

— Он як! Невже все це й справді писала одна людина?

— Із статистичного аналізу стилю виходить, що одна. Але уявімо, що видані останнім часом два романи, збірку оповідань і дві п'єси написав не Браго, а інший письменник. Тоді постає питання: чому? Чому такий видатний майстер пише під чужим прізвищем? Якщо він навіть використав начерки або уривки Браго, то чому він це приховує? І яку роль тут відіграє інститут нейрокібернетики імені Бурта — основний спадкоємець, майже єдиний власник виданих творів? Гонорари одержує наукова установа, а не приватна особа. Тому я й думаю, що йдеться про зовсім інше.

Це — експеримент! Науковий експеримент! Звичайно, і тут виникають запитання, на які немає відповіді, але їх уже куди менше.

— Що ти називаєш експериментом?

— Оці нові твори, можливо, не написав ні Браго, ні жоден інший письменник. Щонайбільше — який-небудь письменник міг їх редагувати.

— То хто ж? — я став нервувати, бо ми вже минули роздоріжжя, і я побачив попереду широку, обсаджену евкаліптами алею, в кінці якої за ажурною брамою вигравали на сонці кольорові стіни великої сучасної вілли.

— Машинна композиція! Спроба творити літературу за допомогою машин.

Це припущення видалося мені неймовірним, але часу на дискусію вже не було. Я доїгав до замкненої брами і подав сигнал. Майже тої ж миті з'явився високий, вбраний по-міському метис і мовчки розчинив важку браму.

Обігнувши квітник перед віллою, я зупинив машину біля головних дверей. На сходах чекали Долорес де Ліма і господар вілли. Да Сільва був ставний, вже немолодий чоловік із буйною темною чуприною й обличчям «римського сенатора», — так його згодом назвала Катерина. На ньому був гарний світлий костюм, а кожен рух чи слово виказували світську людину.

Сеньйора де Ліма явно здивувалася, побачивши Катерину, і аж ніяк цього не приховувала. Да Сільва, навпаки, — як і годилося. господареві й справжньому джентльменові, — не виказав анінайменшого подиву й навіть кілька разів підкреслив свою радість з приводу таких милих відвідин. Далебі, це не була проста ґречність…

Привітавшися, господар провів нас до бару, де лакей у бездоганному смокінгові[8] вже готував прохолодні напої й коктейлі. Вілла була обладнана кондиціонерами, і спеки, яка стояла надворі, тут зовсім не відчувалося.

Ми посідали в крісла, і да Сільва ледь помітним знаком одіслав лакея.

— Я чув од вашого чоловіка, що сталися деякі ускладнення… — мовив я до сеньйори де Ліма, аби почати розмову. Одначе моя клієнтка не підтримала її.

— Сеньйора за фахом юристка чи лікарка? — запитала вона Катерину досить безцеремонно.

— Ні те, ні друге. Я філолог, — відповіла Катерина, ввічливо усміхаючись.

Треба було якнайшвидше розрядити обстановку.

— Я просив доктора Далі допомогти нам. Вона чудовий знавець творчості Хосе Браго, і її дослідження підтверджують відкриття вашого чоловіка, — спробував я розвіяти побоювання сеньйори де Ліма.

— О, це прекрасно! — да Сільва схилив голову в бік Катерини. — Голос ученого може мати в даному разі принципове значення.

— Отже, ви теж припускаєте, що Хосе живий, — сказала сеньйора де Ліма, скоріше стверджуючи, ніж запитуючи.

— Я не дуже в це вірю, — ґречно, але рішуче відповіла Катерина. — Я не бачу сенсу в містифікації.

Сеньйора де Ліма зміряла її підозрілим поглядом.

— Не розумію.

— Я цілком згодний з доктором Далі, — не дав їй докінчити да Сільва. — Це було б надто просте розв'язання загадки.

— Інститут Бурта — солідна наукова установа, — почала Катерина. — Я сумніваюсь, щоб професор Боннард вплутувався в якусь аферу, що пахне криміналом.

— А я думаю інакше, — гостро заперечила Долорес де Ліма. — Чим же тоді ви поясните історію з деревами? Хіба це не доказ?..

— У даному разі не можна виключити випадковості…

— Але ти ж сама казала, що знайшла ще багато фактів, які свідчать: «Поріг безсмертя» і «Сутінки» з'явилися після смерті Браго! — вигукнув я, геть спантеличений зміною точки зору Катерини.

— Будь ласка, не перебивай мене, — спокійно відповіла вона, усміхнувшись да Сільва, немовби перепрошуючи його за інцидент. — Я сказала, що не можна виключити випадковості, коли б ішлося лише про опис лондонської вулиці. Інший характер мають філологічні передумови, які, здається, свідчать про порівняно недавню появу цих творів. Однак вони вимагають перевірки фактами. Особисто я переконана, що «Поріг безсмертя» і «Сутінки» написані після смерті Браго. Та цього ще замало…

— Але ж ти казала, що це може бути якийсь кібернетичний експеримент, — знову втрутився я.

Сеньйора де Ліма дивилася на Катерину дедалі з більшою тривогою і недовірою.

— Це всього-на-всього гіпотеза… — промовила Катерина, ніби не розуміючи, чого я хочу. — Не знаю, чи є сенс говорити про те, що грунтується лише на дуже туманних припущеннях.

— Будь ласка, розповідайте, — підтримав її да Сільва. — Я розумію ваші сумніви, але навіть гіпотеза, що не зовсім відповідає вимогам наукової достовірності, допоможе вникнути в проблему нам, профанам. А може, зрештою, й ми розвіємо якісь ваші сумніви.

Катерина уважно поглянула на да Сільва, потім кивнула головою.

— Я гадаю, не можна відкинути, — почала вона трохи нерішуче, — що творчість Браго продовжено з допомогою машин. Теоретично такі експерименти цілком можливі. Звісно, я розумію, що, використовуючи звичайні обчислювальні машини, реалізувати