Томас Тімайєр - Подих диявола.

ними. Я читала, що там потужні вітри й дуже низька температура. Сумніваюся, що «Пачакутек» створено для подібних подорожей.

— Гори ми можемо й облетіти,— відповів Оскар.— Рушимо вниз до Середземного моря, а потім через Сирію, Ірак та Індію далі.

Лєна кивнула:

— Так краще, але це займе більше часу.

Оскар посміхнувся:

— Ніхто не казав, що буде легко. Але ми здолали різні труднощі. Упораємося і з цими, повір.

Дівчина подивилася на нього своїми загадковими зеленими очима, але нічого не сказала. Схоже, вона більше нічого не хоче додати. Оскар підвівся.

— Ну ось, тепер вам усе відомо. Настав час братися до роботи. Еліза чекає на вас унизу, та й мені настав час збиратися.

Друзі кивнули й, обмінюючись жартами, поквапилися вниз. Тільки Лєна не захотіла йти. Оскар подумав, чи не попросити її піти, але не зважився. Напевно, вона хотіла щось сказати. Щось таке, про що ніхто не повинен був знати. Він почекав, поки хлопці пішли досить далеко, і зачинив двері.

Лєна так само дивилася на нього. Зараз вона виглядала інакше. Оскар уже давно помічав, що вона змінилася, але сьогодні це особливо впадало в око.

— Я можу чимсь тобі допомогти? — присів він на ліжко поруч із нею.

Лєна, здається, не знала, як почати, але нарешті, зробивши над собою зусилля заговорила.

— Скільки ми вже знайомі? — запитала вона.

Оскар наморщив чоло.

— І гадки не маю. Років вісім або дев’ять. А що?

— Я тебе колись про щось просила?

Він подумав і знизав плечима:

— Так відразу й не згадаю. Здається, ні. Ти завжди була самостійною. Завжди сама вирішувала свої проблеми. Навіть читати сама навчилася.

Дівчина кивнула й опустила свої зелені очі.

— Сьогодні я хочу про щось тебе попросити.

Оскар помітив, що ластовиння в неї на носі й щоках за останні півроку зійшло. Може, вона користувалася косметикою? Він відчув ніжний аромат трояндової олії. Незрозуміло, звідки в нього з’явилася ця думка, але він раптом подумав, що мати Лєни, напевно, була красунею. Не звичайною вуличною дівкою з Оранієнбурга, ладною продатися кожному за дзвінку монету. Ні, справжнею красунею. Жінкою, сама присутність якої приводила в сум’яття. Лєна, як і всі інші, ніколи не розповідала про своє походження. У безпритульників був неписаний закон, що минуле не має значення, тим більше що багато хто навіть не знав своїх батьків. За прізвищем Полішинська можна було зрозуміти, що її батько був поляком. Але ким була її мати, невідомо. Подейкували, що вона була ірландкою. Рудоволоса красуня із зеленого острова.

Він кахикнув.

— Дивлячись на те, що ти хочеш попросити.

— Ні,— похитала вона головою.— Мені потрібна певна відповідь: або так, або ні. Ухилитися тобі не вдасться.

Оскар трохи подумав і сказав:

— Ну гаразд, викладай.

— Я хотіла б поїхати з тобою.

Брови Оскара зметнулися вгору:

— Що, перепрошую?

— Хочу полетіти з тобою на «Пачакутеку» до островів і вулканів в Індійському океані. Дуже хочу! Як думаєш, ти зможеш це влаштувати?

Оскар мовчав. Він очікував усякого, але вже ніяк не того, що почув.

— Несподівано...

— Так чи ні?

Він знизав плечима:

— Я можу, звичайно, запитати батька, але навіть зараз можу сказати, що йому це не сподобається. Нас уже четверо, та ще й Лілієнкрон.

— Але мені дуже хочеться.

— Чому? Мені здавалося, що ти не дуже цікавишся далекими країнами та небезпечними пригодами. Ти, скоріше, схожа на домувальницю. Рада, що більше не живеш на вулиці й можеш допомагати Елізі з господарства.

— Бачиш, як можна помилятися,— відповіла Лєна.— Згодна, я не настільки смілива, щоб ризикувати головою, але мені б теж хотілося подивитися світ.

Крім того, ми могли б проводити більше часу разом...— вона доторкнулася рукою до його стегна.

— Проводити час разом?..— нарешті, Оскар усе зрозумів. Яким же дурнем він був, що не помітив раніше. Усе правильно: ці погляди нишком, нещодавня демонстрація покупок, тепер іще ця поїздка.

Лєна в нього закохалася.

Знаючи Лєну, можна було не дивуватися. Вона була дуже романтичною панянкою й увесь час у когось закохувалася. Останнім часом вона була в захваті від оперного співака Алоїзія Бургшталлера, з яким її познайомив Зиґфрід на фестивалі в Байройті. Але Оскар ніколи б навіть не подумав, що дівчина може звернути свою увагу на нього. Властиво, ця думка була дуже втішною. Шарлота була зайнята собою і своїм минулим, і Лєна почала відігравати більшу роль у його житті. Вона уважна, дотепна та люб’язна, з нею приємно проводити час. Щоправда шкода, що Шарлота не може знайти для нього зайвої хвилинки.

Юнак зітхнув. Як же викрутитися з цієї ситуації?

Він помовчав, намагаючись виграти час.

— Якщо ти не від того, можна я доторкнуся до тебе?

— Я... хм...— захекався Оскар. Чому в таких випадках він і двох слів зв’язати не може?

Загадкові зелені очі дівчини пильно дивилися на нього.

— Це все через Шарлоту?

— Що саме?

— Те, що ти не зважишся зізнатися, що я тобі подобаюся? Я ж помітила, як ти на мене дивився нещодавно. По-особливому.

— Можливо, це через новий одяг, і кіс у тебе більше немає.

— Чудова зачіска, правда? — покрутила вона головою.— Мені дуже шкода було обрізати коси. Але так практичніше, і мені частіше говорять компліменти. Якщо все це через Шарлоту, то я тебе розумію. Хоча мені здається, що вона поводиться з тобою якось