Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

і пішла в кімнату, яка служила їй приймальнею для хворих. Дівчина потягла Ніка на вулицю зустрічати пацієнта.

На ґанку до них приєднався Іван. Разом вони відправилися до двох дубів посеред галявини. Там їх уже чекали. Двоє людей підтримували стару жінку. За ними стояв Михайло з возом. Напевно, він був таким собі містком, який з’єднував село і будинок мольфарки. Двоє чоловіків середнього віку підтримували під руки жінку, яка, мабуть, від болю мало не втрачала свідомість. Аня підійшла до неї і простягнула горнятко з напоєм.

— Випийте, будь ласка, Марто. Вам стане трохи легше, — сказала вона жінці.

Хвора, насилу тримаючись, надпила трохи. Очевидно, там був якийсь болезаспокійливий настій, тому що через хвилину вона відчула полегшення і вже твердіше змогла стояти на ногах. Це було дуже доречно, інакше Івану й Ані довелося б її нести. Вони взяли її попід руки і тихенько повели до будинку. Нік подивився на тих, що залишилися. Вони мовчки стояли і дивилися услід. В їх очах читався страх і надія.

— Все буде добре, — незрозуміло чому і навіщо сказав він їм. Розвернувся і поспішив наздоганяти Івана і Аню.

Вони увійшли в кімнату і поклали жінку на ліжко. Напевно, в настоянці були також снодійні трави, бо хвора заспокоїлася та почала засинати. До неї підійшла мольфарка і поклала руку на голову. Нік помітив між рукою і головою невелике синє світіння. Ліна відірвала руку і, повернувшись до нього, сказала:

— Зараз я дам тобі ненадовго магічний зір, як там на галявині, щоб ти міг бачити все більш детально. Розслабся і звільни голову від думок.

Знову був спалах світла, і Нік удруге побачив світ магічним зором. Поруч він побачив Ліну. Її аура світилася набагато сильніше, ніж минулого разу, в ній стало більше білих ниток. Потім він подивився на Аню. Її аура була значно слабшою, ніж у знахарки, і складалася з переплетення сріблястих та зелених ниток. Поглянув на хвору. У неї була зовсім слабка, тьмяна аура сірувато-зеленого кольору. На місці, де камінці в нирках викликали біль, помітні були червоні вогняні плями. Він знову подивився на Ліну. Тростина у її руках почала іскритися і світитися блакитним вогнем. Потім цей вогняний струмінь почав стікати і збиратися в долонях у цілительки. Вона прошепотіла кілька слів, і весь магічний потік перейшов на жінку. Він увійшов у неї і через все тіло дістався до однієї з червоних плям. Та стала пульсувати і ставати яскравішою. Потім розділилася навпіл. Через деякий час ще розділилася і так почала дробитися. Раптом в голові у Ніка знову спалахнув вогонь і він перестав бачити магічним зором. Він смикнувся і покивав головою, щоб звикнути до звичайному зору і відновити думки.

Ліна стояла біля ліжка. Її руки були на грудях у хворої. Вона, здавалося, завмерла і тільки губи щось шепотіли. Він вийняв мобільний, щоб подивитися котра година. Виявляється, він бачив магічним зором більше сорока хвилин. «Напевно, час в тому стані йде набагато швидше», — подумав Нік. Ще близько години Ліна нерухомо простояла біля хворої. Аня невідривно дивилася на неї. Ось нарешті мольфарка прибрала руки і похитнулася. Учениця миттєво підскочила і підхопила її, дбайливо посадивши на стілець. Минуло ще пара хвилин, коли цілителька відкрила очі і подивилася на них.

— Ох, важко. Щось старою я стала, — сказала вона втомленим голосом ледве чутно.

Аня подала їй глечик із напоєм. Та зробила декілька ковтків і відкинулася на стільці. Кілька хвилин тільки дихання пацієнтки порушувало тишу в кімнаті.

— Бачиш, Ніку, як нелегко використовувати магію. І це я тільки півроботи зробила.

— Ліно, я бачив, як енергія з вашого посоха стікала до вас.

— Це не зовсім посох. Це моя магічна тростина. Маги самі є накопичувачами магічної сили. Але часто цього не досить. Тоді використовуються й інші накопичувані. Наприклад: персні, амулети, браслети, посохи або, як я, тростину. Я вже стара і навіть для таких не особливо складних магічних вправ мені потрібно витрачати всю свою накопичену енергію та ще й спустошувати посох. А тепер ще доведеться з каменю взяти, щоб доробити роботу.

— А я думав, що магу достатньо пальцями клацнути, якесь заклинання проговорити, і саме все зробиться, — сказав Нік.

— Ну, часто так і буває. Але тут проблема в тому, що каміння всередині організму і їх треба роздробити так, щоб людина залишилася живою, та ще й нирки не сильно пошкодити. Будь це якийсь камінь на землі, то роздрібнити його можна було б простим заклинанням повітряного молота. А так мені доводитися акуратно повітряною силою роз’єднувати камінці, які утворили великий камінь, доти, поки всі вони не стануть завбільшки з піщинку, щоб вийшли самі, без проблем для пацієнта. Ось відрізати щось можна було б крижаним мечем. Раз — і готово. А тут значно дрібніша і кропітка робота. Завжди плетіння тонких заклинань значно складніше, хоча потім підтримувати їх менше магічної сили потрібно. Гаразд, треба відпочити і закінчити тут. Аню, коли Марта прокинеться, даси їй знову знеболюючого і снодійного. А мені варто полежати трохи. Після обіду продовжимо. Ніку, а як тобі на все це дивитися магічним зором?

— Вражаюче, — відповів він.

— Я витратила занадто багато сили на хвору, тому не могла довго утримувати твою здатність бачити магію.

Після обіду сеанс було продовжено. Правда, не володіючи магічним зором, Нік вже не міг бачити всієї картини і тільки спостерігав за Ліною. Після лікування вона пішла відпочивати, а за хворою, яка скоро повинна була прийти до тями, залишилася доглядати Аня.

— Аню, а ти так можеш? — запитав Нік.

— Ні, звичайно, хоча я і можу бачити магічним зором, коли захочу, але сплести таке складне заклинання мені не під силу. От якби камінь