Валентин Лукіч Чемеріс - Феномен Фенікса

головою, обабіч дороги пропливали дерева. Було тихо і спокійно, рівномірно гудів мотор, авто легко неслося стрічкою траси.

Дружина щось безтурботно розказувала. Едвін Хаббл слухав її мову уважно, посміхався, а сам, правда, в той час думав про щось своє… Та ось він зморщився від раптового болю, що невідь де і взявся, не випускаючи керма, однією рукою чомусь схопився за груди.

— Що з тобою? — урвавши свою безтурботну розповідь, тривожно скрикнула дружина.

Відповіді не було.

Едвін Хаббл зітхнув, голова його впала на кермо і — все… Він навіть не встиг попрощатися з дружиною…

На планеті Земля немає нині пам’ятника Едвіну Хабблу — одному з найбільших астрономів з часів Коперника — не забуваймо, світ галактик, що еволюціонує, керується законами його імені. Невідомо навіть де він похований (такою була воля його дружини). Його ім’ям названо кратер на Місяці, та астероїд № 2069. Та ще на честь найвидатнішого астронома XX ст. у 1990 році був названий найпотужніший телескоп, виведений на космічну орбіту — нині світу відомий як телескоп Хаббла. І відкриття він робить чи не щодня, проникаючи своїм, здавалося б, всевидячим оком у неймовірно далекі простори загадкового Всесвіту — на мільярди світлових років. Туди, куди ще не діставав жоден телескоп планети Земля. І слова «Телескоп Хаббла передає на Землю…» — часто з’являються в газетних повідомленнях, лунають з екранів телевізорів…

Досліджуючи процес розширення Всесвіту, вчений дійшов висновку, що колись він був неймовірно гарячим і неймовірно щільним утворенням, а вивільнення величезної енергії (завдяки їй і розлітаються галактики) і було викликано вибухом колосальної сили…

Тим Вибухом, що нині називається Великим…

Хіба це не пам’ятник Едвіну Хабблу — Великий Вибух?

Вічний пам’ятник і пам’ятник справді всесвітній…

«Мовчать в траві невидимі скрипалі, палає захід в зоревім пожарі…»[7]

«Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінним тільки оця безвірна широчінь та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє»[8].

Видовище нічного зоряного неба, неба, що світиться вогнями зірок і справді — зачаровує будь-якого землянина, як то лірично писав один астроном, — того землянина, чия душа не зледащіла і не зачерствіла в клопотах буднів… І перед здивованим людським поглядом розкривається глибина Всесвіту, та справді таємнича і незбагненна, що вічно породжує і буде породжувати вічні роздуми про те, звідки все почалося?..

Чи живе кожен з нас під щасливою зорею?

Надходить — вже зоріє — над людством світанок — скільки їх уже було? — несучи землянам новий сонячний день, і скільки їх ще буде попереду?

І людство вкотре буде задумуватись (і в прийдешні тисячоліття буде, буде, і буде задумуватися), як задумувався Бертран Рассел, коли «хотів збагнути чому сяють зорі»: що було раніше і що буде потім? Як скінчиться епоха розширення Всесвіту з його творінням?

Чи вічні ми і наша Земля, і Сонце наше, і Всесвіт наш, а чи людство — конечне? Чи варте життя того, щоб жити? Який смисл життя?

Звідки ми прийшли і куди йдемо? Що таке розумна діяльність?

Що таке розум? Розумна істота? Як уточнюють теоретики буддизму, всі ці питання можуть бути звернені до одного: що таке реальність?

Невже мав рацію Агатангел Кримський, коли писав в одній з поезій: «Це не вигадка порожня, Щира правда, хоч заплач: Ми — фігури в шахівниці, Круг небесний — наш іграч».

Може й так.

Але ж все одне, все одне людина звівши очі до неба, повного блиску, захоплено вигукує:

— Ох, як же зоряно, Боже, ти мій, як зоряно!..

То хто ми, люди з планети Земля, третьої планети Сонячної системи, що обертається — це наша космічна адреса — в одному з спіральних рукавів нашої Галактики на ймення Чумацький Шлях, званому ще рукавом Оріона, і що таке Всесвіт і яка його подальша доля? А разом з ним і доля нашого Сонця і наша доля — разом з долею планети Земля?

ШІСТЬ ДНІВ, ЩО СТВОРИЛИ СВІТ

…І Дух Божий носився над водою. Отже, підходимо до ідеї існування Розуму Всесвіту. Платон: світ — це жива