Вуді Аллен - Фантастика Всесвіту. Випуск 2

зробити тут, — це про все розповісти. Ви повинні просто вилити свої почуття, а тоді ми разом їх проаналізуємо. Ви вже довгенько до мене ходите і маєте знати, що за один день тут не вилікуєшся. Зрештою, я психоаналітик, а не чарівник.

— Що ж, можливо, саме чарівник мені й потрібен, — заявив Кугельмас, підводячись із крісла.

І негайно ж відмовився від продовження курсу терапії.

За кілька тижнів, коли одного надвечір’я Кугельмас і Дафна, мов якісь два предмети старого вмеблювання, нудили світом у своєму помешканні, пролунав телефонний дзвінок.

— Спокійно, я беру слухавку, — кинувся до телефону Кугельмас. — Алло.

— Кугельмас? — озвався незнайомий голос. — Кугельмас, це я, Перскі.

— Хто?

— Перскі. Або, коли хочете, Великий Перскі.

— Даруйте?

— Чув я, що ви шукаєте по всьому місту чарівника, який вніс би у ваше життя трохи екзотики. Це правда?

— Тс-с-с, — Кугельмас перейшов на шепіт. — Не кладіть слухавки. Ви звідки телефонуєте, Перскі?

Другого дня в обідню пору Кугельмас піднімався на третій поверх занедбаного багатоквартирного будинку в Бушвікському районі Брукліна. Напружуючи зір у темному холі, він відшукав потрібні двері й натис на ґудзик дзвінка. Як би не довелося пошкодувати, — подумалось йому.

За хвилю його вже вітав невисокий, худорлявий, нервовий на вигляд чоловік.

— То це ви Великий Перскі? — запитав Кугельмас.

— Так, Великий Перскі. Чаю хочете?

— Ні, мені хочеться пережити любовну пригоду! Хочеться музики. Хочеться кохання та краси.

— А чаю ні, га? Чудасія. Гаразд, сідайте отут.

Перскі пішов углиб кімнати, і Кугельмас почув, як той соває якісь ящики та меблі. Перскі з’явився знову, штовхаючи поперед себе величенький предмет на скрипучих коліщатках. Стягнув з нього якесь старе шовкове хустя, покладене зверху, і здув пилюку. То була дешева на вигляд, абияк полакована китайська шафа.

— Перскі, — промовив Кугельмас, — що це ви мені підсовуєте?

— Слухайте уважно, — сказав Перскі. — Ця штука творить чудеса. Я змайстрував ще торік для «Лицарів Піфії». Але свого замовлення вони не забрали. Залазьте до шафи.

— Овва! А ви стромлятимете шпаги чи ще якусь чортівню?

— Де ви бачите шпаги?

Кугельмас скривився і, буркочучи, вліз до шафи. Він не міг не помітити кілька бридких штучних самоцвітів, що поблискували на поверхні необробленої фанери перед його носом.

— Якщо це жарт… — почав він.

— Атож, своєрідний. Річ ось у чім. Якщо я вкину до вас у шафу якийсь роман, зачиню дверцята і тричі постукаю рукою згори, то ви перенесетесь у ту книжку.

У Кугельмаса на обличчі з’явилася гримаса недовіри.

— Тут усе надійно, — запевнив Перскі. — Даю руку відрубати. І не тільки роман. Усе, що завгодно. Оповідання, п’єсу, вірш. І ви можете зустрітися з будь-якими жінками, створеними найталановитішими письменниками світу. Хоч би про кого мріяли. І зможете досягти неабиякого успіху в чому завгодно. А коли з вас буде досить, ви лиш гукніть, а я вже подбаю, щоб зразу повернулися.

— Перскі, ви при своєму розумі?

— Кажу ж, тут усе на найвищому рівні, — правив своєї Перскі.

Кугельмаса не полишав скептицизм.

— Отже, кажете, що в цьому задрипаному, доморобному ящику я можу зазнати того, про що ви мені оце розповіли?

— За дві десятки.

Кугельмас сягнув до кишені по гамана.

— Повірю, як побачу на власні очі, — сказав він.

Перскі застромив банкноти до кишені штанів і підійшов до книжкової полиці.

— То з ким би вам хотілося зустрітися? Сестра Керрі? Естер Прайн? Офелія? Може, з персонажем Сола Беллоу? Гей, а як щодо Темпл Дрейк? Хоча як на ваш вік вона трохи застара.

— Франція. Я хотів би розважитися з коханкою-французкою.

— Нана?

— За неї я волів би не платити.

— А як щодо Наташі з «Війни і миру»?

— Я сказав: французка. О, вже знаю! Емма Боварі. Що скажете? Як на мене, це саме те, що треба.

— А ось і вона, Кугельмасе. Гукніть мене, як набридне. — Перскі кинув усередину примірника Флоберового роману в суперобкладинці.

— Ви певні, що все безпечно? — запитав Кугельмас, коли Перскі зачиняв дверцята шафи.

— Безпечно. Якщо у цьому божевільному світі щось може взагалі бути безпечним. — Перскі тричі стукнув долонею по шафі й розчинив дверцята навстіж.

Кугельмас зник. Ту ж мить він з’явився в будуарі йонвілльського будинку Шарля та Емми Боварі. Спиною до нього стояла вродлива жінка і складала білизну. Вона була сама. Неймовірно, подумав Кугельмас, уп’явшись очима в гожу лікареву дружину. Це чудо. Я тут. І це вона.

Емма повернулася до нього. На її обличчі відбився подив.

— Боже, як ви мене налякали, — сказала вона. — Хто ви?

Вона говорила чудовою англійською мовою, якою перекладено твір.

Чисте божевілля, подумав професор. Потім, здогадавшись, що вона звертається до нього, промовив:

— Пробачте. Я Сідні Кугельмас. З Сіті-коледжу. Професор гуманітарних наук. Сіті-коледж, Нью-Йорк. У центрі. Неодружений.

Емма кокетливо всміхнулася і запитала:

— Чи не вип’єте чого? Може, келих вина?

Вона вродлива, подумалось Кугельмасові. Який контраст проти троглодитки, з якою він ділить подружнє ложе! Його опанувала раптова хіть ухопити це видиво в обійми і сказати, що вона саме та жінка, про яку він мріяв усе життя.

— Еге ж, трохи вина, — відказав він хрипко. — Білого. Ні, червоного. Ні, білого. Нехай буде біле.

— Шарля не буде цілий день, — кинула Емма, і в грайливих нотках її голосу прозвучав натяк.

Після чаркування вони подалися на прогулянку, щоб помилуватися на чарівний французький краєвид.

— Я завжди мріяла, що з’явиться якийсь загадковий незнайомець і врятує мене від монотонності цього нудного сільського животіння, — сказала Емма, плеснувши його по руці. Вони проходили повз церковцю. — Мені подобається ваше вбрання, — пробелькотіла вона. — Зроду не бачила чогось такого в нашому околі. Воно таке… таке модне.

— Це спортивний костюм, — сказав він романтично. — Пошито на замовлення.

Зненацька він поцілував її. Наступну годину вони провели у затишку під деревом, говорили пошепки і дуже багато важливого сказали одне одному очима. Потім Кугельмас підвівся і сів. Йому згадалося, що він має зустрітися з Дафною біля супермаркету «Блумінгдейл».

— Я мушу йти, — сказав він. — Але не журися. Я повернусь.

— Сподіватимуся, — відповіла Емма.

Професор палко обійняв її, і закохана пара подалася назад до будинку. Він взяв Еммине обличчя у долоні, ще раз поцілував її і загорлав:

— Перскі, пора! О третій тридцять мені треба бути біля «Блумінгдейла».

Почувся стук, і Кугельмас знову опинився у Брукліні.

— Ну як? Брехав я чи ні? — запитав Перскі, тріумфуючи.

— Слухайте, Перскі, я спішу, боюся спізнитися на зустріч зі своєю мегерою на Дексінгтон-авеню, але коли можна буде забігти ще? Може, завтра?

— Радий буду бачити. Тільки не забудьте прихопити двадцятку. І