Ренделі Фрейкс - Термінатор

«гарлей-900» він вирушив виконувати доручення господаря. За дві хвилини по тому, як він виїхав на магістраль, прямісінько перед його носом промайнув глушник заляпаної брудом іржавої вантажівки — «доджа «випуску шістдесят восьмого року. Карлайл рвучко кинув мотоцикл убік, але не встиг загальмувати ногами й очунявся вже на асфальті. Подряпини були дріб’язкові: неглибокий поріз на руці та забите коліно. А ось із мотоциклом не поталанило. Він притулив понівечений мотоцикл до стіни й поплентався шукати телефон-автомат.

Карлайл був готовий гризти лікті. Він прокляв увесь світ, почувши дванадцять гудків у слухавці Його стара полюбляє спати. Дурепа, забрала. собі в голову, що гарнішає уві сні. Зрештою, дружина підійшла до телефону й довго обурювалась, що їй завадили спати. Раптом чиєсь могутнє ручисько схопило Карлайла за комір, піднесло в повітря і жбурнуло на сусідню машину. Він сильно вдарився боком, підхопився і оскаженіло кинувся на кривдника. Карлайла зупинив погляд цього чоловіка. Моторошний порожній погляд зомбі або наркомана. У сірувато-сталевих очах не було ані люті, ані знущання — в них було порожньо. Чоловік швидко гортав телефонний довідник, що лежав на поличці біля апарату. Нічого не скажеш — атлет, але ж і Карлайл не якийсь там плюгавець. Карлайл стусонув нахабу в спину.

— Гей, хлопче, ти чого на людей кидаєшся?!

Його слова анітрохи не вразили типа, який навіть не поворухнувся. Кинута слухавка теліпалася на дроті. Ну, це вже занадто. Карлайл рішуче ступнув до чоловіка й одразу помітив як напружилася його могутня спина. Палець, що бігав стовпчиками імен, завмер, зупинившись на одному рядкові, затримався на другому, позначив третій. Незнайомець обернувся і відійшов від телефона.

Карлайл ще розмірковував, чи не провчити того нахабу, аж тут їхні погляди знову зустрілися. Канадійцеві пробіг мороз поза шкірою. Чоловік дивився на нього, нібито не помічаючи, зазираючи в далечінь. Він пройшов повз Карлайла, сів за кермо великої машини й поїхав геть. Карлайл мусив зізнатися собі, що чолов’яга його добряче налякав. Ще ніхто ніколи не дивився на нього з такою холодною зверхністю. Не хотів би він знову відчути цей крижаний погляд!

Глибоко зітхнувши, Карлайл вирішив знову зателефонувати дружині. Телефонна книга залишалася розкритою на тій сторінці, яку щойно переглянув Термінатор. У трьох місцях папір було прим’ято пальцем. Три імені: Сара Бн Коннор, Сара Гелен Коннор та Сара Дженет Коннор. Карлайл повторював ці імена, доки набирав домашній номер і чекав на відповідь. А чи не зателефонувати цим жінкам? Попередити, що над ними збираються хмари. Це спало йому на думку, але тут дружина взяла слухавку, і він швидко забув про все, окрім власних неприємностей.

За одинадцять з половиною годин Карлайл Лейдел, сидячи біля телевізора, страшно зміниться на обличчі, коли диктор почне розповідати про події минулого дня. Він налякає дружину й ще довго не спроможеться вимовити бодай однісіньке слово. Перше, що вона від нього почує, буде придушене: «Чому я не зателефонував?.. Чому я не зателефонував?..»

Коледж Вест Лос-Анджелес, 11.53 ранку

Шину проколото! Це вже остання краплина!

Сара підійшла до своєї «хонди» і з приреченим виглядом, хитаючи головою, подивилася на заднє колесо. Як усе в житті несправедливо! Ну чому це сталося саме з нею і саме сьогодні? Не завтра? Не вчора? І вчорашній, і завтрашній день у неї вільні. Вона б могла, не кваплячись, зайнятися своїм мотоциклом. Але чому саме сьогодні?

День розпочався нібито непогано. До коледжу вона їхала без пригод і дорогою, звичайно, замріялася. Сара розуміла, що заглиблюватись у роздуми, їдучи мотоциклом у потоці міського транспорту, є самогубством. Але рух був, як ніколи, спокійним, а водії надзвичайно уважними та чемними.

Вона думала про Стена Морскі та про майбутню зустріч з ним. Дівчина не хотіла покладати на цю зустріч якихось особливих сподівань, але це сталося само собою. Уявні сцени заступали дійсність і дорогу, якою вона їхала. Сара пригадала його блакитні очі, усмішку. Ні, не та, сповнена ніжності, з якою Мет дивився на Джинджер, але теж надзвичайно приємна. І він усміхався їй. І ще: Стен нагадав їй хлопця, з яким вона зустрічалася два роки тому, у випускному класі. Того дня вони з Річем Велкером затрималися в холі після занять. Його щиру, приязну усмішку трохи псував передній зуб з відбитим краєчком. Він вихвалявся перед усіма, що здобув цей бойовий трофей у карколомному переможному матчі проти команди чемпіонів футбольної ліги. Річ Велкер був спортивною зіркою, президентом класу та взірцем для наслідування у моді. Зрозуміло, що із заможної родини. До яких лише хитрощів не вдавалася Сара, щоб бути поруч із ним! Вона домоглася, щоб її включили до «команди підтримки» — так називали дівчат, які вітали спортсменів на футбольному полі. А Річ її начебто й не помічав. Минали місяці, й одного разу він подивився на неї по-іншому, немов уперше побачив. Це сталося одного дня, після занять. Поруч не було нікого, і він її поцілував та поглянув з усмішкою, призначеною лише для неї. У них відбулося ще три побачення. Потім він сказав їй, що одружується з «Міс Коледж» — місцевою королевою краси того сезону.

Сара поквапилася позбутися сумних спогадів. Подумки знову повернулася до Стена, чимось схожого на Річа. Теж високий, симпатичний. Їздить на «порше». Замріяний погляд і зворушлива усмішка. Потішний і такий ввічливий. Вона дуже здивувалося, коли Стен запросив її на побачення. Сара й не мріяла про це — просто обслуговувала столик, і коли підходила до нього, то він сказав щось кумедне. Потім до неї прискіпався клієнт за сусіднім столиком, і Стен жартом зняв напруження. Вона подякувала, а він запросив її на концерт. Тепер головна проблема — що одягти, щоб не осоромитися поруч з таким чудовим хлопцем. Слід порадитися з Джинджер!

На цьому етапі її роздумів «хонда» стала пирхати, чхати й нарешті замовкла. Мотоцикл знайшов Місце для зупинки — посередині вулиці. З усіх боків вили сирени, горлали розгнівані водії, їм дай лишень привід — і вдавану ввічливість немов рукою зніме!

Пригода з мотоциклом не стала для Сари несподіванкою. Підштовхуючи заглохлий мотоцикл до бордюру, вона зрозуміла, в чому річ. Учора ввечері, повертаючись з бібліотеки, вона забула наповнити бак бензином. Молодець, нічого не скажеш! Ну добре, спізниться на декілька хвилин. Сара докотила мотоцикл до заправки. З цього й почалася того дня низка її запізнень.

Перший урок у п’ятницю без пригод у неї не відбувався. Професор лінгвістики Міллер часто затримував її після занять через спізнення.

Наступна неприємність чекала на дівчину на