Олександр Мелентійович Волков - Вогняний бог Марранів

Він недавно одержав повідомлення, що невдовзі до нього в гості з'являться Страшило і Кагги Kapp, виходить, знову почнуться спогади про минуле.

І враз мирна картина блискавично змінилася. З-за сусідніх пеньків і пагорбів підвелися люті напівголі постаті і з ревом кинулись на Дроворуба А той настільки розгубився від несподіванки, що не подумав схопити кілок, який міг стати зброєю в його руках.

«До сокири! Швидше до сокири!» — подумав він.

Скинувши з себе нападників, Дроворуб метнув ся туди, де лежала сокира. Проте сокира вже зникла під масивною тушею ведмедя, а її нелегко було зсунути з місця.

Маррани повисли в Дроворуба на спині, міцно вчепилися за руки, за ноги. У розвідники Урфін вибрав найдужчих і найспритніших із свого воїнства. Боротьба тривала недовго. Скоро Залізний Дроворуб лежав на землі, обплутаний мотузками. Сльози безсилої люті готові були покотитись по щоках, та, на щастя, Дроворуб згадав: «Я заіржавію! І ніхто не змастить мене мастилом…»

Зусиллям волі Дроворуб стримався і підвів очі: перед ним з кривою усмішкою стояв Урфін Джюс.

— Ви!.. Це ви!.. — не йняв віри своїм очам повержений богатир. — Але ж Страшило казав мені, що ви спокійно живете в своєму домі, в Блакитній країні.

— А як він про це дізнався? — підозріливо спитав Урфін.

Дроворуб мало не обмовився про чарівну скриньку, але схаменувся: не можна було виказувати ворогові цю важливу таємницю. Зрештою, Урфін вивів його із скрутного становища, сказавши:

— А, розумію! Йому, звичайно, доносили Жувани. Так, я жив там довгі роки, проте, як бачите, я тут, і тепер у моєму розпорядженні не дві сотні неповоротких дерев'яних солдатів, а тисячі дужих, спритних Стрибунів!

— Як вам пощастило захопити над ними владу? — спитав вражений Дроворуб. — Адже вони ніколи нікого до себе не пускали!

— Для мене вони зробили виняток, — глузливо похвалився Урфін. — Адже вони розуміють, хто я такий. Та ближче до справи. Я знову пропоную вам: хочете стати моїм намісником у Фіолетовій країні і правити Мигунами від мого імені?

Джюс міг призначити іншого намісника, але його тішила думка, що така славнозвісна особа, як Залізний Дроворуб, служитиме йому, виконуватиме його накази. А Дроворуб міг би дати позірну згоду й потім обдурити Урфіна, але він був чесним і тому гордо відповів.

— Ні, ніколи!

— Глядіть, розкаєтесь! — злісно пригрозив Джюс. — Цього разу ув'язню не у вежу, а в глибоке похмуре підземелля, де сирість швидко знищить вас!

Дроворуб здригнувся від думки про таку жахливу долю, одначе твердо повторив.

— Ні, тисячу разів ні!

Він думав: «Ех, якби Страшило здогадався глянути на чарівну скриньку! Мені це не допоможе, зате він сам уникне біди!»

На щастя мимо пролітала синичка. Бачачи, що з володарем країни щось негаразд, вона спустилась і почала робити кола над зв'язаним Дроворубом. А той закричав:

— Передай в Смарагдове місто Страшилі, нехай він подивиться на скриньку!

«На яку скриньку? — подумав Урфін. — Він марить з переляку!»

А синичка все кружляла над Дроворубом, і той знову й знову кричав їй, що Страшило неодмінно мусить подивитись на скриньку, від цього залежить його доля. Роздратований Урфін пожбурив у пташку камінцем, але та, вивернувшись, про пищала:

— Зрозуміла! Страшило мусить подивитись на скриньку! І це дуже важливо!

Заспокоєний, Дроворуб ліг зручніше й за тих.

Невдовзі до цього місця підійшла Джюсова армія, і Дроворуб зрозумів, яку грізну силу вона собою являє. Так, це не дурні дуболоми, яких легко вдалося налякати одним єдиним пострілом з дерев'яної гармати.

Залізний Дроворуб був дуже важкий, і, щоб нести його, Урфін зробив міцні ноші Поверженого правителя понесли четверо Стрибунів і військо переможно рушило до Фіолетового палацу.

Годі було чекати, щоб Мигуни, позбавлені ватажка, змогли захистити палац. Урфін захопив його без найменшого опору. Свою буйну армію Урфін до палацу не впустив, щоб вона не зіпсувала внутрішню обставу. Командирів він розмістив у надвірних будівлях, а первосвященикові Крагу дісталася залізна клітка, в якій чаклунка Бастінда колись тримала полоненого Лева. Краг визнав приміщення дуже затишним, хоча й трохи тіснуватим.

Рядові розташувались на відкритому повітрі, на ніч вони вкривалися ковдрами, награбованими у Мигунів.

Залізного Дроворуба відвели до глибокого льоху. Полонений богатир лежав у вологому кутку і скрушно думав:

«Що ж воно буде далі? Чи вдасться Страшилові захистити Смарагдове місто, чи він, як і я, стане бранцем жорстокого загарбника?..»

ПОСЛУГИ ЧАРІВНОЇ СКРИНЬКИ

трашило збирався вирушити в країну Мигунів. Звичайно він подорожував у паланкіні, який несли дуболоми, тепер наймиліші і найсумлінніші робітники в Смарагдовій країні. Перед правителем стояв Довгобородий Солдат, якому Страшило віддавав останні розпорядження на час своєї відсутності.

І тут через відчинене вікно Тронної зали вдерлася скуйовджена гава Кагги-Карр. Вона мала право в будь який час з'являтись до правителя без доповіді, адже Кагги-Карр була найдавнішим другом Страшила. І саме їй завдячував Страшило своїм теперішнім високим становищем. Це Кагги-Карр порадила йому добувати мізки, коли він іще висів на кілку в пшеничному полі.

— Тр-р-ривога! — кричала Кагги-Карр. — По пташиній естафеті одержано дуже важливе повідомлення!

— Яке повідомлення? Від кого? — спитав Страшило.

— Повідомлення від нашого друга Залізного Дроворуба, — відповіла гава. — Він велить тобі негайно подивитись у чарівну скриньку і запевняє, що це дуже важливо!

— Де чарівна скринька? — занепокоївся Страшило.

Виявилось, що чарівної скриньки немає там, де вона завжди стояла. Прибиральниці набридло змітали з неї пилюку, і вона віднесла її до комори. І ось скринька стоїть перед Страшилом. Хвилюючись, він вимовляє магічні слова:

— Бірелья турелья, буридакль фуридакль край неба палає, роса опадає. Скринько, скринько, будь любенька, покажи мені Залізного Дроворуба!

Матова поверхня скла освітилася зсередини, Страшило з Діном Гіором схопилися за голови, а гава каркнула від жаху. Телевізор показав їм внутрішність зали Фіолетового палацу, а там на троні сидів Урфін Джюс і перед ним стояв зв'язаний Залізний Дроворуб!

— Біда… — простогнав Страшило. — Дроворуб у полоні… Так ось чому Стелла наказувала мені пильнувати цього підлого Урфіна Джюса! Але цитьте… послухаємо їхню розмову.

З телевізора виразно долинули Урфінові слова:

— Отже, ви вп'яте відмовляєтесь служити мені у Фіолетовій країні?

— Вп’яте я кажу вам ні, мерзенний загарбнику, і скажу те саме вдесяте і всоте!

Страшило виповнився гордістю за відважного друга, а гава прокричала:

— Ур-р-фін — стер-р-во!

На жаль, її лайку Урфін Джюс не розчув. Він наказав сторожі:

— Заберіть арештованого й посадіть до найглибшого й наймокрішого льоху.

Страшило затріпотів від люті й палкого бажання опинитися поруч з другом. Якщо він і не зможе допомогти йому,