Артур Чарльз Кларк - 2001: Космічна одіссея

Тепер кратер уже так розрісся, що його межі зникли за обрієм, а дрібні кратери, розкидані по його поверхні, почали виявляти свій справжній розмір. Деякі з них, що здавалися крихітними з космосу, мали милі в діаметрі й могли легко поглинути цілі земні міста.

Під автоматичним контролем шатл сповзав із зоряного неба до безплідного ландшафту, залитого світлом великого півмісяця Землі. Тоді, перекриваючи свист реактивних двигунів і сигнали електроніки, у кабіні почувся голос.

— Говорить пункт керування польотами «Клавіус». Спецрейс № 14, посадка минає нормально. Будь ласка, перевірте посадковий пристрій, тиск у гідравлічній системі, готовність амортизаційної подушки.

Пілот натиснув якісь перемикачі, засвітилися зелені лампочки, і він відповів:

— Є. Посадковий пристрій, тиск у гідравлічній системі, амортизаційна подушка. Усе гаразд.

— Прийнято, — відповіли з Місяця, далі посадка минала без зайвих слів. Хоч і було ще багато приводів для перемовин, усі ці «розмови» вели між собою машини, посилаючи одна одній бінарні імпульси в тисячі разів швидше, ніж їхні повільні винахідники могли спілкуватися.

Деякі з гірських шпилів уже височіли над шатлом, тепер до землі лишалися сотні метрів; маяк, мов провідна зірка, миготів над комплексом будівель і чудернацьких транспортних засобів. На фінальній стадії посадки двигуни, здавалося, почали вигравати якусь дивну мелодію: вони то вмикалися, то вимикалися, виконуючи останнє регулювання тяги.

Зненацька хмара куряви поглинула все навколо, реактивні двигуни фаркнули востаннє, шатл легко гойднувся, немов шлюпка, повз яку проходить невелика хвиля. Минуло кілька хвилин, поки Флойд осягнув тишу довкола й слабку силу тяжіння, що потягнула його додолу.

Трохи більше ніж за добу він здійснив переліт, про який люди мріяли дві тисячі років. Після звичайної нині подорожі доктор Флойд приземлився на Місяці.

Розділ 10

База «Клавіус»

Кратер Клавіус має сто п’ятдесят миль у діаметрі, це другий найбільший кратер на видимій поверхні Місяця, що розташовується в Південному нагір’ї. Він дуже стародавній, віки вулканічної діяльності й постійне бомбардування метеоритами з космосу розширили стіни кратера й зрешетили його дно. Ось уже півмільярда років, що минули від часів кратероутворення, коли уламки з поясу астероїдів сипалися на тверді планети, найближчі до Сонця, цей кратер перебував у спокої.

Тепер на його поверхні з’явилися нові конструкції, тут Людина встановила свій перший плацдарм на Місяці. База «Клавіус» у разі якоїсь надзвичайної ситуації була цілком самодостатньою. Усі життєво необхідні матеріали виробляли з місцевих геологічних порід після того, як їх розбивали, розтоплювали й піддавали хімічній обробці. Водень, кисень, вуглець, азот, фосфор — усі ці й більшість інших хімічних елементів можна знайти всередині Місяця, якщо тільки знати, де шукати.

База була замкненою системою, вона, неначе маленька модель Землі, що переробляла всі залишки своєї життєдіяльності. Атмосфера очищалася в «теплицях» — величезних круглих кімнатах простісінько під поверхнею Місяця. Під яскравими лампами вночі й фільтрованими сонячними променями вдень у теплому вологому середовищі росли акри невисоких зелених рослин. Вони були вислідом спеціальних генних мутацій, спроектовані з особливою метою — наповнювати повітря киснем і додатково давати їжу.

Іншу їжу отримували за допомогою хімічних процесів або завдяки переробці водоростей. Хоч піниста зелень у пластикових тубах навряд чи привернула б увагу справжнього гурмана, біохіміки перетворювали її на відбивні й стейки, які від справжніх могли б відрізнити тільки експерти.

Тисяча сто чоловіків і шістсот жінок, усі висококваліфіковані науковці й техніки, формували персонал бази. Вони проходили суворий відбір перед тим, як залишити Землю. Дарма що місячне життя зараз було вільне від труднощів, незручностей і небезпек, які траплялися раніше, воно досі гнітило психологічно й категорично не годилося людям, які страждають на будь-яку форму клаустрофобії. Оскільки процес побудови приміщень із суцільного кавалка застиглої лави був і тривалим, і дорогим, стандартна кімната на одну особу мала тут лише два метри завширшки, три — завдовжки й два з половиною заввишки.

Кожна кімната була акуратно вмебльована й нагадувала номер мотелю — розкладний диван, телевізор, маленька радіола й відеофон. Ба більше, одна із цілісних стін перетворювалася на «вікно» з правдоподібним земним краєвидом. Цих краєвидів було вісім на вибір кожного мешканця.

Цей дотик розкоші був типовим на базі, хоча доконечну потребу в ньому іноді важко було пояснити людям на Землі. Кожен працівник тут коштував сотні тисяч доларів, витрачених на тренування, транспортування й забезпечення, тож можна було докласти трохи більше, щоб забезпечити їм душевний спокій. Це не «мистецтво заради мистецтва», це мистецтво заради збереження здорового глузду.

Однією з принад життя на «Клавіусі» й на Місяці загалом була слабка сила тяжіння, через це люди в цілому почувалися тут краще. Одначе це мало й свої небезпеки, і прибульці із Землі мусили витратити кілька тижнів, щоб повністю адаптуватися. На Місяці людське тіло мало заново вчитися всіх рефлексів. Уперше доводилося зіштовхуватися з розбіжністю у вазі й масі.

Людина, яка на Землі важила приблизно вісімдесят кілограмів, на Місяці дізнавалася, що тут її вага становить лише тринадцять кілограмів. Рухаючись по прямій із постійною швидкістю, така особа мала дивовижне відчуття легкості. Але щойно вона намагалася змінити напрямок, повернути чи раптово зупинитися, то одразу ж виявляла, що всі вісімдесят кілограмів маси або інерції досі при ній. І залишаться при ній на Землі, Місяці, Сонці чи у відкритому космосі. Щоб правильно пристосуватися до життя на Місяці, треба неодмінно звикнути до того, що всі об’єкти тут у шість разів повільніші, ніж ми звикли. Ці уроки зазвичай засвоювалися через численні зіткнення й удари, тому досвідчені жителі Місяця намагалися триматися подалі від новачків, поки ті пристосовуються.

Із низкою заводів, офісів, складів, комп’ютерним центром, генератором, гаражем, кухнею, лабораторіями й рослинами, що продукують їжу й кисень, база «Клавіус» являла собою маленький світ. За іронією долі, багато умінь, які допомагали будувати цю підземну імперію, розвинулися протягом Холодної війни, що тривала вже понад півстоліття.

Чоловіки, які працювали в ракетних бункерах, почувалися на «Клавіусі» як удома. Тут, на Місяці, потребували тих самих умінь, таке саме було й апаратне забезпечення та захист проти негостинного довкілля, однак усі прилади тут мали мирну мету. Після тисячі років людина нарешті знайшла щось так само захопливе, як і війна.

На жаль, іще не всі нації усвідомили це.

Гори, які було видно перед посадкою, раптово зникли, сховавшись із поля зору за крутим згином місячного обрію.

Навколо космічного корабля розкинулася пласка сіра рівнина, яскраво освітлена приглушеним сяйвом Землі. Небо було, звичайно, повністю чорним, але незахищене від блиску поверхні око розрізняло