Маргеріт Дюрас - Пробудження Лол В. Штайн

неї такою дорогою, що якщо її спроба зараз провалиться, якщо вона зараз не зможе побачитися з нею, вона не зможе дихати в цьому місті, вона помре. Успіх був необхідний. Ось ці самі дні, у більшій мірі навіть, ніж близьке майбутнє, стануть для цих людей такими, якими їх зробить вона, Лол В. Штайн. Вона створить необхідні обставини, потім вона відкриє ті двері, які потрібно: вони увійдуть.

Вона обходить навколо будинку, трохи перебирає той час, який вона сама собі призначила для відвідин. Вона радісна.

У якому загубленому світі Лол В. Штайн навчилася такої непримиренної сили волі, таких методів?

Прийти до Татіани ввечері їй, можливо, здалося б більш привабливим. Але вона, поміркувавши, дійшла висновку, що вона мала виявити розсудливість, і вона підлаштувалася до звичного часу відвідин, усталеного серед буржуазії, до якої вони належали, Татіана й вона.

Вона дзвонить у ворота. Вона навіть бачить, так би мовити, рожеві свої щоки, до яких прилила кров. Вона має бути настільки вродливою сьогодні, щоб це було помітно. Сьогодні, за її бажанням, усі мають побачити Лол В. Штайн.

Покоївка вийшла на терасу, подивилася на неї якусь мить, зникла всередині. За декілька секунд потому Татіана Карл, у свою чергу, у блакитній сукні вийшла на терасу подивитися.

Тераса знаходиться за сотню метрів від воріт. Татіана намагається впізнати, хто ж це прийшов, так несподівано. Вона не впізнає, наказує відчинити ворота. Покоївка знову зникає. Ворота відчиняються, електрична защіпка клацає, звук змушує Лол підскочити.

Вона в середині парку. Ворота зачиняються.

Вона йде вперед алеєю. Вона вже на півдорозі, коли двоє чоловіків приєднуються до Татіани. Один із цих чоловіків — той, кого вона шукає. Він бачить її вперше.

Вона усміхається групі й продовжує повільно йти до тераси. Уздовж алеї, на газоні тепер видно квітники, гортензії відцвітають у затінку дерев. Їхня розплавлена маса, що вже набирає бузкового кольору, напевно, стає зараз єдиною її думкою. Гортензії, гортензії Татіани, у той самий момент, коли Татіана тепер є тою, хто із секунди на секунду вигукне моє ім’я.

— Це ж Лола, я не помиляюся?

Він дивиться на неї. Вона бачить у ньому той самий зацікавлений погляд, що й на вулиці. А це ж Татіана, ось її голос, ніжний, раптом такий ніжний, з давніми барвами, її сумний дитячий голос.

— Ні, але ж це Лол? Я не помиляюся?

— Це вона, — каже Лол.

Татіана бігом спускається з ґанку, підбігає до Лол, зупиняється перед тим, як дійти до неї, дивиться з ледве стримуваним, але й трохи розгубленим, здивуванням, що переходить від приємності до невдоволення, від переляку до заспокоєння. Лол — непрохана дівчинка зі шкільного двору, Лол із Т. Біч, цей бал, цей бал, божевільна, чи вона досі його любить? Так.

Лол опиняється в її обіймах.

Чоловіки з тераси дивилися, як вони цілуються. Вони чули, що про неї говорила Татіана Карл.

Вони дуже близько до тераси. З хвилини на хвилину відстань, що відділяє їх від цієї тераси буде подолано назавжди.

Перед тим, як це станеться, чоловік, якого шукає Лол, раптом опиняється серед полум’я її погляду. Лол, поклавши голову на плече Татіани, бачить це: він злегка похитнувся, він відвів очі. Вона не помилилася.

Від Татіани більше не пахне свіжою білизною дортуарів, де її сміх пробігав вечорами в пошуках вух, яким можна довірити витівки завтрашнього дня. І ось завтрашній день настав. Татіана, вбрана в золотаву шкіру, пахне амброю, зараз, теперішнє, яке кружляє, кружляє в пилюці, і яке нарешті вкладається в крик, ніжний вигук зі зламаними крилами, надрив якого може вловити лише Лол В. Штайн.

— Боже! Лоло, я не бачила тебе десять років.

— Справді, десять років, Татіано.

Обійнявшись, вони підіймаються сходами ґанку. Татіана представляє Лол П’єра Беньєра, свого чоловіка, та Жака Гольда, одного з їхніх друзів мене. Дистанцію подолано.

* * *

Мені тридцять шість, я входжу до цеху медиків Лише рік тому я прибув до С. Тахла. Я працюю в службі П’єра Беньєра в лікарні департаменту. Я — коханець Татіани Карл.

Відколи Лол потрапила до будинку, вона більше ні разу не глянула на мене.

Вона одразу почала розповідати Татіані Карл про фотографію, випадково віднайдену під час недавнього прибирання в кімнатці на горищі — на тому фото вони були разом, узявшись за руки, у дворі коледжу, одягнені у форму, їм було п’ятнадцять років. Татіана не пригадувала цієї фотографії. Я сам повірив у існування такої. Татіана попросила показати їй цю фотокартку. Лол пообіцяла.

— Татіана розповідала нам про вас, сказав П’єр Беньєр.

Татіана взагалі не була говіркою, а цього дня вона говорила ще менше, ніж звичайно. Вона прислухалася до найменшого слова Лол В. Штайн, вона викликала її на розповідь про своє недавнє життя. Вона бажала водночас якнайкраще познайомити нас і дізнатися про неї якомога більше — про її спосіб життя, про її чоловіка, її дітей, її дім, її розклад часу, її минуле. Лол говорила мало, але з достатньою ясністю, чіткістю, щоб заспокоїти будь-кого щодо її теперішнього стану. Але тільки не її, не Татіану. Татіана турбувалася інакше, ніж інші через Лол — те, що їй вдалося дуже добре приховати причину, Татіану засмучувало. Адже насправді ніхто не може остаточно вилікуватися від пристрасті. І, тим більше, пристрасть Лол була невисловленою — Татіана із цим погоджується завжди, попри стриманість, яку вона все ще виявляє щодо тієї ролі, яку вона зіграла в кризі Лол.

— Ти розповідаєш про своє життя, як по писаному, зауважує Татіана.

— З року в рік, — каже Лол, вона зніяковіло усміхнулася, — навколо мене нічого не змінюється.

— Скажи мені дещо. Ти добре знаєш про що я. Коли ми були юними… — благала Татіана.

Лол з усієї сили намагалася зрозуміти, що саме в її юності, яка деталь дозволила Татіані віднайти дещицю цієї приязні, такої живої, яку вона їй дарувала в коледжі. Вона не знаходила. Вона каже:

— Якщо хочеш знати, я думаю, що ми помилилися.

Татіана не відповіла.

Бесіда стала спільною, уповільнилася і, зрештою, заціпеніла, тому що Татіана стежила за Лол, за її найменшою усмішкою, найменшим жестом, і займалася лише цим. П’єр Беньєр заговорив із Лол про С. Тахла, про зміни, які тут відбулися з часів юності двох жінок. Лол знала все про розбудову С. Тахла, про виникнення нових вулиць, про плани забудови передмість, вона говорила про це поставленим голосом, як і про своє життя. Потім знову встановилася тиша. Говорили про Ю. Бридж. Говорили…

Ніщо не могло дозволити розгледіти в цій жінці, навіть побіжно, дивну