Тая Смоленська, Аріна Вільде - Татусь під ялинку, Тая Смоленська, Аріна Вільде

Глава 12

Ми з Матвієм мовчки йдемо за батьком. Хоча на його місці я б пішла пояснювати все нареченій, але, схоже, ділові стосунки з моїм татом для нього важливіші, тож він вирішив спершу закрити це невеличке непорозуміння з ним.

Мені соромно. Шалено. А ще я вже уявляю осудливий погляд батька і його нотації щодо моєї безрозсудної поведінки.

Двері за нашими спинами зачиняються. Батько нервово міряє кроками простір невеликої кімнати. Губи щільно стиснуті, руки заховані в кишенях.

- Отже, - кидає злий погляд у наш бік.

- Тату, це непорозуміння, - починаю було я, але батько мене перебиває.

- Непорозуміння? - вигукує він, вкриваючись червоними плямами. - Непорозуміння? Так ти це називаєш? А ти, - тицяє пальцем у груди Матвія, - спаплюжив мою доньку і змився в кущі? Совість не мучила, що дитина живе без батька?

- Тату, - я намагаюся відсунути його від Матвія. Хіба мало що може статися. - Матвій не батько Каті, я попросила в нього підіграти мені тиждень тому, він погодився. Я не думала, що ми зустрінемося знову. Та ще й так.

- Попросила підіграти? - хмуриться батько.

- Ну ти ж знаєш, що Катруся постійно запитує про свого тата, мріє побачити його, я вирішила зробити її бажання реальністю на Новий рік. Ну, і ось, - розводжу руками, посилаючи Матвію вибачливий погляд.

Здається, батько повірив. Зміряв нас важким поглядом, а наступної секунди припечатав своїми словами нас обох до підлоги:

- І ви думаєте, я поведуся на цю нісенітницю? Та вона його точна копія. Оченята ці зелені, колір волосся. Зізнайся вже нарешті хто батько дитини, минуло майже шість років, я нікого не розстріляю. Досить уже брехати.

- Та-а-ату, - зітхаю я. - Клянуся, ми з Матвієм бачилися всього раз.

- Це правда, Леоніде Дмитровичу, - відмирає нарешті чоловік. - Я не побачив її через сильну хуртовину і мало не збив тиждень тому. На моєму відеореєстраторі залишився запис, як і наша розмова про те, щоб прикинутися батьком дитини, тож ваша донька не бреше.

Матвій недбало притулився спиною до стіни, він здається абсолютно спокійним. На відміну від мене. Тому що я занадто добре знаю свого батька.

Тато важко зітхає. Не вірить. Я б теж не повірила, якби не знала правди.

- Гаразд, повірю вам на слово, але обов'язково все перевірю, і якщо ви мене обдурили, - він робить невелику паузу, погрозливо дивлячись на Матвія, - наша з вами співпраця повністю анулюється. Зрозуміли мене?

- Так, - нервово посміхнувся Матвій, кидаючи в мій бік дратівливий погляд. Знаю. Винна. І нічого так на мене дивитися. - А тепер, якщо ми все з'ясували, прошу вибачити мене, але мені потрібно ще поговорити зі своєю нареченою. Поки вона в мене ще є.

- Так, звісно, якщо що, я готова підтвердити твої слова, - киваю йому.

- О, ні, дякую, ти вже й так зробила все, що можна було, - холодно чеканить він.

Матвій грюкає дверима, залишаючи нас із батьком наодинці.

- Це безвідповідально, - підсумовує батько.

- Я знаю, тату, але Катя так мріяла хоча б разочок побачити свого батька. Я не могла відмовити їй у цьому. Усе пройшло дуже добре, я не думала що ви з ним знайомі.

- Ти ніколи не думаєш, Яно.

- Не починай, - прошу я, закочуючи очі.

- А що не починай? Може, час уже нарешті зізнатися, хто батько Каті? Доню, ким би він не був, я зрозумію. Повір, минуло достатньо часу, щоб я усвідомив свої помилки, до того ж я люблю Катю, - уже більш спокійно вимовляє він.

- Мені нічого сказати тобі, батьку.

- Але... це ж не було насильством? Тоді я був занадто злий, щоб нормально сприймати інформацію, але зараз я...

- Ні-ні, о боже, тату. Звісно ні. Просто розповідати нічого. Це було помилкою, але я рада, що вона обернулася ось так, - зупиняю потік його мови, поки він не надумав собі чогось зайвого.

- Добре. Але якщо все ж таки вирішиш поділитися цим зі мною або з матір'ю, ми завжди тебе вислухаємо. Досить руйнувати своє життя. А, і до речі, у мене є один партнер. Йому сорок, не одружений...

- Тату, прошу.

- Ні, ну ти подумай, Яно, він був би чудовою партією, - примирливо каже він, я ж розумію що це лише удаване. Насправді в нього в голові вже визрів план і вся ця доброта лише метод, щоб схилити мене до одруження з його партнером.

- Тату, навіть не починай. Не псуй наші з тобою стосунки остаточно, прошу. Гарного вечора тобі.

Я виходжу в коридор, роблю глибокий вдих, але вийти в зал не наважуюся. Намагаюся пригадати, де знаходиться вбиральня, я до цього була вже тут кілька разів. Здається, ліворуч.

Коли знаходжу потрібні двері й ховаюся від поглядів сторонніх, опиняюся в приміщенні з великим дзеркалом на всю стіну й зустрічаюся із заплаканим поглядом дівчини. Тієї самої, з якою був Матвій.

Подобається історія? Дайте знати поставивши вподобайку на сторінці книжки❤️

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍