Денис Ряполов - Очі Лісу, Денис Ряполов

– Не пускайте її в будинок… не слухайте її…

– Що він каже? – не зрозуміла Мілана.

Катя схопила її за плече і повернула до себе:

– Мілана, слухай мене, щоб не сталося, не виходь з хати…

– Що ти таке кажеш? – не зрозуміла та.

– Просто залишайся всередині! – Катя витягнула з кишені мішечок трав і вийшла з кімнати.

За огорожею, притулившись спиною до стовбура ялинки, стояла красива жінка. Довга біла сорочка із вишитими рукавами, босі ноги, мокрі від вологої землі та трави. До ніг причепилися листя та пелюстки квітів. Довге каштанове волосся заплетене в косу, на голові віночок із квітів.

Катя дивилася на жінку. Та була схожа на дружину старого, хіба що риси її обличчя здавалися хижими, як у лисиці. Жінка тримала в руках букетик із квітів,  піднесла його до красивого акуратного, як у ляльки, носа, вдихнула запах квітів і посміхнулася.

– Ти не прийняла мої квіти…, – сказала Мавка. – Дивно, я думала, що вони тобі сподобаються.

Катя мовчала.

– Хіба ж це не твої улюблені? – Мавка хижо посміхнулася.

– Звідки ти знаєш? – нарешті змогла вимовити Катя.

– Ох, люба, я багато чого знаю…

Мавка дмухнула на квіти й ті розпустилися. Вона схилила голову трохи набік, наче кицька, яка прислуховується до миші в норі, і рушила до хатинки.

Катя тремтячими руками намагалася відкрити мішечок із травами, що дав їй старий, але не могла опанувати свої руки. Мавка йшла повільно і була вже за чотири кроки від неї, як Катя впустила мішечок на землю, опустилася на коліна і закрила очі руками.

– Люба, ну що з тобою? – Мавка сіла поряд, підняла мішечок і поклала його дівчинці на коліна. – Ось, тримай.

– Катя! – закричала у вікні Мілана і зашкутильгала зі спальні в коридор. – Я йду!

– Залишайся в будинку! – тільки й викрикнула Катя.

Час наче зупинився, Мавка з материнською ніжністю провела красивими тонкими пальцями по волоссю дівчини. Вона прибрала руки Каті від обличчя.

– Люба, подивись на мене, – сказала Мавка.

– Ні, – прошепотіла Катя.

Мавка посміхнулася, обняла її і почала колихати, наче дитину, що плаче.

– Скільки ж у тобі смутку, моя маленька.

Катя впізнала голос і розплакалася, вона розкрила очі і подивилася на Мавку.

– Я заберу весь твій смуток і ти знову будеш щаслива, як колись.

Мавка почала наспівувати колискову. Катя відчула спокій, який не відчувала вже дуже давно. Вона обняла Мавку і зарилася обличчям в її білу сорочку.

– Давай тепер заплетемо тобі косу, добре?

– Добре, – тихо відповіла Катя.

Тоненькі пальчики Мавки швидко перебирали волосся. Вона гладила дівчину по голові і щоці і промовляла якісь невідомі слова.

– Тепер все буде гаразд, моя маленька… все буде гаразд…

Мілана вискочила із хатинки:

– Катя!

На якусь мить Мілана побачила подругу в обіймах красивої жінки, що була схожа на матір Каті. За мить жінка зникла, лишивши після себе лише прим’яту траву та букетик квітів.

– Що з тобою, підіймайся! – Мілана опустилася на коліна перед подругою.

Катя глибоко вдихнула і відповіла:

– Все гаразд.

– Точно? – здивувалася Мілана.

– Точно, – Катя посміхнулася і обійняла подругу. – Все дуже добре.

Вони підвелися.

– Що це? – Мілана підняла мішечок, що лежав поряд.

Катя навіть не глянувши відповіла:

– А… можеш викинути…

 

***

Матвій прокинувся і повільно підвівся на ліжку. Пес голосно гавкнув, заскочив на ліжко і облизнув господаря в щоку.

– Все добре, я живий, – дід почухав собаку за вушком. – Я живий.

Він встав і, хапаючись за стіни, вийшов на вулицю. Яскраво сяяло сонце, крізь гілля дерев було видно блакитне небо без єдиної хмарки. На дворі стояла Мілана, одягнена і зібрана в довгу дорогу.

– Що сталося? – запитав дід.

– О, ви прокинулися! – Мілана посміхнулася. – Ну ви нас і налякали…

– А де Катя?

– Вона взяла рюкзак і пішла перевірити, чи можна пройти.

– То все гаразд? – здивувався дід.

– Так, все гаразд, – сказала Мілана.

– Можна йти! – почувся з лісу голос Каті. – Мілано, ходімо, я знайшла стежку!

– Дід прокинувся! – голосно відповіла та. – Ти чуєш?

Старий вдивлявся в ліс, намагаючись розгледіти дівчину.

– Побігла далі, мабуть. Ну все, спасибі вам за притулок, – Мілана протягнула руку. – Серйозно, велике вам спасибі, і я залишу тут вам рюкзак, бо тягнути його не хочу. Подарунок!

– А Катя не повернеться попрощатися? – промовив старий. Обличчя його стало похмурим.

– Вона не хотіла вас тривожити, сказала, що ми зараз вийдемо з лісу і скажемо в селі, що вам зле, щоб хтось прийшов та перевірив вас.

– То зайве, – дід махнув рукою.

– Впевнені?

– Так.

– Скоріше б дістатися дому, – Мілана поправила сумку і посміхнулася старому.

– Точно все гаразд? Як твоя нога? Ти зможеш йти?

– Все добре, – Мілана поворушила стопою. – Катя дістала якісь трави з лісу і приклала до ноги, і все пройшло.