Олександр Гребьонкін - Сонати кохання, Олександр Гребьонкін

Ми зустрічалися щодня, але більше я потоваришував із Тимком (так звали хлопчика), а Аглая була мені вдячна. Тимка я вчив плавати, спускатися з гірки і пірнати з трампліна, будувати фортеці та замки з піску, майструвати вітрильні кораблики, водив його в тир та в кіно. І добродушно-розсіяна мати ніяк не могла намилуватися на нашу дружбу. Вона дуже раділа моїм появам, і, зрештою, я почав приходити й вечорами, і при заході сонця, читав Тимофію свої й чужі казки і обіцяв, що напишу казку і для нього.

Аглая всіляко схиляла мене залишатися на ніч, і коли хлопчик засинав, то жаркі поцілунки і жадібне до пестощів тіло Аглаї було до моїх послуг, і так тривало цілий двадцять п'ять ночей, і я ніяк не наважувався зізнатися їй, що люблю іншу жінку...

…Аглая плакала, просила не забувати, і я щось обіцяв, потім повернувся додому, схудлий і підтягнутий, і частину обіцянок виконав. Написав казку для Тимофія про щасливе кохання, про те, що він стане магом, що допомагатиме людям. Я послав казку йому в подарунок до дня народження, листувався з Аглаєю, а потім якось усе затихло. Жив тоді я далеко, та творчі та видавничі справи затягли мене у свій вир.

І ось, на схилі років – я тут... Ні, досить спогадів, треба йти, буремне життя кличе мене».

Ольшанський попрямував повз шумливі дерева, гаснучі вітрини магазинів, повз гуркітливі трамваї, туди, де його можливо чекали.

2016