Yevhenii Nahornyi - N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi

Розділ 4: Перший крок до шатла ‘’N.A.S.T.R.O.M.A’’

З ранку вони почали збирати свої припаси. Чарлі перевірив ще раз все, що могло знадобитись у подорожі — їжа, вода, кілька інструментів, батареї для планшета і медичні набори. Він також перевірив залишки пального в капсулі порятунку — цього вистачило б на кілька днів, якщо доведеться пройтися довше, ніж планувалося. 
— Отже, що ми маємо? — запитав Марк, намагаючись стати на пошкоджену ногу. — Я вже можу трохи ходити, так що можемо вирушати. Що ще? 
Чарлі задумався, передаючи йому невеликий рюкзак з припасами. 
— Сигнал від шатла знаходиться на 40 кілометрів звідси. Це вже не так багато, якщо подолати це за день-два, — сказав він, підраховуючи в розумі, скільки часу їм знадобиться, щоб подолати цю відстань. — Сподіваюся, що це не буде заблоковано якимись небезпеками. 
Марк кивнув, перевіряючи свою ногу. Хоч він і не почувався зовсім здоровим, біль у щиколотці був менш інтенсивним, і він міг на неї ступати без зайвих труднощів. 
— Це добре. Я вже можу йти, хоча намагаюся не перевантажувати себе, — сказав Марк, відчуваючи, як біль зменшується, і внутрішньо налаштовуючись на наступну частину їхнього шляху. 
Чарлі згадав, що вночі він зробив кілька фотографій дивної істоти, яку вони бачили у лісі. Він тепер думав, що ці знімки можуть бути корисними для Марка. Можливо, це допоможе йому краще розгледіти фізіологію тварини і визначити її слабкі місця, якщо вони знову наткнуться на неї. 
— Я сфотографував того звіра, — сказав Чарлі, передаючи планшет з відображенням знімка. — Може, ти зможеш побачити більше деталей, ніж я, і знайти слабкі місця для майбутнього. 
Марк уважно подивився на знімки, що показували величезну істоту, покриту шкірою, схожою на ту що в носорога, з малими шипами, що проростали з її спини. З його досвідом в біології він почав робити припущення. 
Паралельна історія: Маркова таємниця “Марк тримав у руках планшет, уважно розглядаючи зображення істоти, сфотографованої Чарлі. На екрані був жахливий звір із шкірою, схожою на броню носорога, і рядами шипів на спині, які видавалися майже непробивними. Марк, маючи ґрунтовні знання в біології, занурився в аналіз: спробував знайти слабкі місця, вразливі точки чи потенційні недоліки в захисному покриві істоти. 
Він розглядав шипи, складки шкіри та навіть очі звіра, шукаючи натяки на те, що могло б стати їхньою перевагою в разі повторної зустрічі. Але скільки б він не вдивлявся, слабких місць не було видно. Звір здавався ідеальним творінням для виживання: шкіра надто товста, шипи гострі, рухи надто граційні для істоти таких розмірів. 
Марк відчув, як у нього в грудях з’являється тягар. Він знав, що Чарлі покладав великі надії на його аналітичний розум, і тому сказати, що він нічого не знайшов, здавалося йому проявом слабкості. Чарлі вірив у нього, в його здатність знайти відповіді. Тож Марк вирішив приховати свою невдачу. 

Всередині Марк відчував внутрішню боротьбу. Він з одного боку не хотів знижувати бойовий дух свого напарника, але з іншого — усвідомлював, що якщо істота знову з’явиться, у них не буде жодного плану. 
Коли вони вирушили в дорогу через чужий ліс, Марк не міг відпустити думки про звіра. Він обіцяв собі, що згодом знову спробує знайти відповідь. Його рішення здавалося правильним у цей момент, але тінь сумнівів гніздилася в ньому. Марк розумів, що їхня виживаність залежала від його аналізу, і не знати, як перемогти цього монстра, було небезпечним ризиком. 
Таємниця, яку Марк приховав, тиснула на нього з кожним кроком серед чужих дерев, що, здавалося, самі спостерігали за ними.” — Так, я вже бачу деякі особливості. Якщо зустрінемо його знову, буду знати, як діяти, — відповів Марк. — Але на разі нам краще продовжити шлях. Часу не так багато. 
Через деякий час вони вирушили в подорож, прямуючи в напрямку до шатла. Ліс навколо був таємничим і темним, з величезними деревами, покритими мохом. Різноманітність флори була просто вражаючою: 
рослини різних кольорів, від червоних до фіолетових, виглядали як з іншого світу. В деяких з них навіть було помітно, як вони рухаються, що додавало атмосфері ще більше містики і тривоги. Кожен їхній крок був обережним, вони не знали, що може чекати попереду. 
Розмова під час шляху була спокійною, але все ж важкою через їхні травми та неспокійну ситуацію. 
— Ти справді віриш, що ми можемо повернутися назад до цивілізації після всього цього? — запитав Марк, дивлячись на Чарлі. 
— Я не знаю, — відповів той, намагаючись не виглядати занадто песимістично. — Але якщо ми знайдемо шатл і зможемо налаштувати зв'язок, це дасть нам шанс. Ми зможемо повідомити про своє місце перебування і, може, нас знайдуть. 
Марк коротко кивнув, не особливо переконаний. Він теж мав надію, але відчував, що цього було замало, щоб спокійно спати ночами. 
Під час руху вони наткнулися на темне озеро, яке раптово виникло серед лісу. Його поверхня була абсолютно рівною, мов дзеркало, і виглядала надзвичайно таємничою. Вода була чорна, як ніч, з ледь помітним блиском. 
Чарлі, який йшов попереду, зупинився, коли побачив озеро. Він обережно підійшов до краю води, намагаючись розглянути, що ж ховається в тій темряві. Марк слідом підійшов і також став поруч. 
— Ми повинні обережно, — сказав Марк, затримуючи кроки. — Не варто ризикувати. Це може бути пастка. 
Чарлі обережно нахилився до води і закинув у неї палку, щоб перевірити, чи є там щось під поверхнею. 
Але щось дивне сталося. Палка не потонула, а просто прилипла до води, ніби зачепилася за невидиму поверхню. Не було жодної хвилі, жодного руху води — все було нерухоме, а палка залишалася на поверхні, як приклеєна. 
— Як ти це дізнався? — запитав Чарлі, обертаючись до Марка.

Марк мовчки вказав на озеро. Чарлі поглянув на місце, де палка була втягнута в воду. І там, на самому дні озера, лежав величезний скелет — не тварини, а чогось гігантського. Це був скелет, який не доторкався дна, залишаючи все, що знаходиться під водою, у загадковій нерухомості. 
— Ось чому. Тому я і сказав, щоб ти не підходив до води, — пояснив Марк, нахмуривши брови. — Це, мабуть, не просте озеро. Це щось із іншого світу. 
Чарлі стояв на місці, вражений і спантеличений. Він не міг повірити, що виявили таку дивну знахідку, і що це могло б означати для їхньої подальшої подорожі. 
Чарлі дивився на озеро, а потім на скелет, що лежав в його темних водах. Його розум шукав логічні пояснення, але нічого переконливого не приходило. Вода була настільки спокійною, що навіть сам факт її існування почав виглядати неправдоподібно. Це озеро було небезпечним, і, можливо, навіть загадковим. 
Чарлі почув, як Марк мовчки шепоче собі під ніс, немов намагається розібратися в цьому. 
— Цей скелет не такий, як та тварина яку ми бачили. Вода не має сили втягувати предмети, якщо тут немає чогось, що притягує їх та топить, — сказав Марк, схиляючись, щоб краще розглянути структуру скелета. — І якщо він тут вже давно, то це ще одне підтвердження того, що місце не таке, яким ми його бачили. 
Можливо, це не озеро у звичному розумінні. І не варто вірити тому, що бачимо на поверхні. 
Паралельна історія: Ніка та таємниче озеро “Ніка нарешті вийшла з ущелини після кількох годин виснажливого підйому й обережного пересування вузькими стежками. Перед нею відкрилися нові горизонти: густий ліс із деревами, які видавалися високо високими, що їхні вершини зникли в хмарах. Десь удалині чути було звуки тварин, а в повітрі витала тривожна тиша. 
Вона вирушила далі, тримаючись південного напрямку. ЇЇ планшет був зламаний, але завдяки базовим навичкам орієнтування вона намагалася не збитися з маршруту. Ніка знову обирала свій шлях, намагаючись уникати відкритих просторів і можливих небезпек. 
Врешті-решт, після кількох годин ходьби, вона натрапила на озеро. Вода була спокійною, її поверхня відбивала небо, створюючи ілюзію ідеального дзеркала. Першу Ніка подумала, що це місце може стати відмінним джерелом води, але щось її насторожувало. Легкий холодок пробіг по її шкірі, коли вона підійшла ближче. 
Озеро здавалося надто ідеальним, надто... штучним. Вона вирішила перевірити його, кинувши камінь у воду. Камінь не зник у глибині, навіть не залишивши хвильок на поверхні. Ніка відступила. 
"Це місце — пастка," — подумала вона. Її інстинкти капітана, відточені роками служби, підказували не затримуватися тут. Вона швидко відійшла по віддалі води, продовживши свій шлях лісом. 
Ніка навіть не здогадувалася, що кількома роками пізніше інша група вижилих — Марк і Чарлі — підійдуть до цього самого озера. Їхні шляхи розійшлися в кількох хвилинах від зустрічі, а між ними залишилася це загадкове озеро, що приховував під собою таємниці. 
Її власний шлях був сповнений небезпеки, але вона не втрачала рішучості. Ніка знала: десь там є її команда, і вона зробити все можливо, щоб їх знайти.”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍