Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

Британію, це — що горохом об стіну. Але зауваж собі от що, Цезарю. Милосердя — дуже хороша річ для тебе; але яке воно для твоїх вояків, що повинні завтра битися з тими людьми, яких ти пожалував учора? Ти можеш давати які завгодно накази, але я кажу тобі, що твоя наступна перемога буде різнею завдяки твоєму милосердю. Я перший не братиму жодного бранця. Я вбиватиму моїх ворогів на полі бою, а потім ти можеш проповідувати милосердя скільки хочеш: мені тоді ніколи вже не доведеться знову битися з ними. А тепер, коли дозволиш, я піду поглянути, як виселяють із будинку цих людей. (Він повертається, щоб вийти).

Цезар (також повертається і бачить Птоломея). Як! Вони залишили цю дитину саму! О, ганьба, ганьба!

Руфій (бере Птоломея за руку й примушує його встати). Ходімо, ваша величносте.

Птоломей (звертається до Цезаря, висмикуючи свою руку в Руфія). Він виганяє мене з мого палацу?

Руфій (похмуро). Можеш залишитися, коли бажаєш.

Цезар (ласкаво). Іди, мій хлопчику. Я не вчиню тобі зла, але тобі було б безпечніше серед твоїх друзів. Тут ти в пащі лева.

Птоломей (повертається, щоб іти). Я боюся не лева, а (дивлячись на Руфія) шакала. (Виходить через лоджію).

Цезар (ухвально сміючись). Сміливий хлопчик!

Клеопатра (заздрячи прихильності Цезаревій до брата, кричить Птоломеєві вслід). Дурнику! Ти думаєш, що це дуже розумно.

Цезар. Британію, доглянь за царем. Передай його під догляд цього чолов’яги Потінія. (Британій виходить услід за Птоломеєм).

Руфій (показуючи на Клеопатру). А цей крам? Що робити з нею? Проте, я гадаю, що можу це здати на тебе. (Виходить через лоджію).

Клеопатра (раптово спалахує й напускається на Цезаря). Ти хотів, щоб і я пішла з іншими?

Цезар (трохи стурбований, іде зітхаючи до Птоломеєвого крісла, тимчасом як вона з зашарілими лицями й стиснутими кулаками чекає відповіді). Ти вільна чинити, як тобі заманеться, Клеопатро.

Клеопатра. Отже, тобі байдуже, чи я залишуся, чи ні?

Цезар (усміхаючись). Звичайно, мені краще, щоб ти залишилась.

Клеопатра. Багато, багато краще?

Цезар (киваючи). Багато, багато краще.

Клеопатра. Тоді я залишуся, бо мене про це просять. Але пам’ятай, що мені цього не хочеться.

Цезар. Це цілком ясно. (Гукає). Тотатіто!

Фтататіта нерухомо сидить, переводячи на нього очі зі зловісним виразом, але не рухається.

Клеопатра (вибухаючи реготом). Її ім’я не Тотатіта, а Фтататіта. (Кличе). Фтататіто! (Фтататіта негайно встає і підходить до Клеопатри).

Цезар (заникуючись, вимовляє її ім’я). Фтататіта пробачить язикові римлянина, що він помиляється. Тото, цариця матиме свій двір тут, в Александрії. Найми жінок для її послуг і зроби все потрібне.

Фтататіта. Виходить, я буду розпорядницею двору цариці?

Клеопатра (різко). Ні, я розпорядниця двору цариці. Іди й роби, як тобі велять, а то я накажу сьогодні ж кинути тебе в Ніл, щоб отруїти тобою бідних крокодилів.

Цезар (шокований). О, ні, ні.

Клеопатра. О так, так. Ти дуже сентиментальний, Цезарю, але ти розумний; і коли ти робитимеш, як я кажу, то швидко навчишся управляти.

Цезар, цілком приголомшений таким зухвальством, повертається на своєму кріслі і на всі очі дивиться на неї. Фтататіта похмуро посміхається, показуючи ряд розкішних зубів, і потім виходить, залишаючи їх самих.

Цезар. Клеопатро, я гадаю, що я все ж таки, кінець кінцем, повинен тебе з’їсти.

Клеопатра (стаючи коло нього навколішки й дивлячись на нього з жагучою цікавістю — напівробленою, напівсправжньою — щоб показати, як вона добре все розуміє). Ти не повинен говорити тепер зі мною так, ніби я дитина.

Цезар. Ти виросла відтоді, як сфінкс познайомив нас у ту ніч; і ти вже гадаєш, що знаєш більше за мене.

Клеопатра (засоромлена й бажаючи виправдати себе). Ні, це було б дуже по-дурному з мого боку — я це, звичайно, знаю. Але (раптово) ти гніваєшся на мене?

Цезар. Ні.

Клеопатра (тільки наполовину йому вірячи). То чого ж ти такий замислений?

Цезар (встаючи). У мене є робота, Клеопатро.

Клеопатра (відсуваючись). Робота! (Ображено). Тобі надокучило розмовляти зі мною, і це тобі привід, щоб піти від мене.

Цезар (знову сідаючи, щоб заспокоїти її). Ну добре, добре; ще хвилинку, але потім до роботи.

Клеопатра. Робота! Які дурниці! Ти повинен пам’ятати, що тепер ти цар, я тебе ним зробила. Царі не працюють.

Цезар. О! Хто це тобі сказав, котенятко? Га?

Клеопатра. Мій батько був єгипетським царем, і він ніколи нічого не робив. Проте був великим царем і відтяв голову моїй сестрі, бо вона повстала проти нього й відібрала в нього трон.

Цезар. Добре; а як же він повернув собі трон назад?

Клеопатра (палко, з вогнем у очах). Я розповім тобі. Прекрасний юнак із сильними, круглими руками прийшов через пустелю з багатьма вершниками, убив чоловіка моєї сестри й повернув трон своєму батькові (сумно). Мені було тоді лише дванадцять років. О, як я бажаю, щоб він прийшов знову — тепер, коли я цариця. Я б зробила його своїм чоловіком.

Цезар. Це, мабуть, можна владнати, бо то я послав цього прекрасного юнака, щоб допомогти твоєму батькові.

Клеопатра (захоплено). Ти знаєш його?

Цезар (киваючи). Знаю.

Клеопатра. Він прийшов з тобою? (Цезар хитає головою, вона жорстоко розчарована). О, як шкода, як шкода! Коли б тільки я була трохи старша — так, щоб він не вважав мене тільки за котенятко, як ти! Але це, мабуть, через те, що ти старий. Він на багато, на багато років молодший за тебе, адже ж правда?

Цезар (ніби ковтає піґулку). Він трохи молодший.

Клеопатра. Як ти гадаєш, він став би мені за чоловіка, якби я попрохала його?

Цезар. Дуже можливо.

Клеопатра. Але мені б не хотілося просити його. Чи не міг би ти вмовити його, щоб він попрохав мене, — але так, щоб він не знав, що я цього хочу?

Цезар (зворушений її невинним нерозумінням вдачі прекрасного юнака). Моя бідна дитино!

Клеопатра. Чому ти це кажеш так, ніби жалієш мене? Він любить іншу?

Цезар. Боюсь, що так.

Клеопатра (в сльозах). Тоді я не буду його першою любов’ю.

Цезар. Не зовсім першою. Він дуже подобається жінкам.

Клеопатра. Як би я хотіла бути першою. Але якщо він покохає мене — я змушу його повбивати всіх інших. Скажи мені: він ще такий прекрасний? Чи блищать на сонці його сильні, круглі руки, як мармур?

Цезар. Він у надзвичайно хорошому стані, беручи до уваги, скільки він їсть і п’є.

Клеопатра. Ах, ти не повинен говорити про нього звичайних земних речей, бо