Марті - Третя Ідентичність , Марті

Ніч була глибокою і беззірковою, коли Кел сиділа біля вікна своєї невеликої кімнати, тримаючи в руках компас. Він здавався їй часткою якогось іншого світу — чогось далекого, навіть чужого, але водночас привабливого. 

Вона згадувала слова Ліама, слова сивої жінки, людей, які називали себе "Тими, хто пам’ятає". Всі вони були частиною цього складного пазлу, який не складався в її голові. Відчуття безвиході змішувалося з надією на те, що вона може знайти відповіді, але чи потрібні їй ці відповіді? 

Кел вдивлялася у стрілку компаса. Вона більше не рухалася хаотично, але здавалося, що її нерухомість тягне Кел у минуле, пропонуючи легкість і комфорт, яких вона давно не відчувала. 

"Чи не краще було б усе залишити?" — подумала вона. 

Вона згадала часи, коли її життя було простим. Робота, друзі, звичайні буденні дні, позбавлені глибоких питань і страху перед невідомим. У тих днях не було ні арок, ні людей, які говорять про істину, ні цього вічного почуття, що вона стоїть на краю прірви. 

"Але чи була я тоді собою?" 

Це питання прийшло несподівано, і Кел не могла на нього відповісти. Вона знала, що колишнє життя здавалося простим лише тому, що вона не ставила питань. Вона приймала те, що було, без сумнівів, і жила, не намагаючись зрозуміти, чому саме вона опинилася тут. 

Її думки повернулися до чоловіка в арці, який сказав їй, що вона може вибирати. Його слова були настільки ж тривожними, як і його погляд: "Ти можеш знайти себе, але ціна цього пошуку — твоє старе життя." 

Кел знову подивилася на компас. Якщо вона вирішить повернутися в минуле, це буде кінець її пошуків. Вона знову стане частиною звичайного світу, де немає питань, але й немає істини. 

"А що, якщо істина — це лише ілюзія?" 

Її серце билося швидше. Вона відчувала, що потрапила в пастку власного розуму. Кожен вибір здавався неправильним, і водночас обидва були привабливими. 

Кел спробувала уявити, яким би було її життя, якби вона обрала кожен із цих шляхів. 

У першому варіанті вона бачила себе за офісним столом, у кав’ярні з друзями, на прогулянках містом. Все було таким, яким і раніше: звичним, зрозумілим, спокійним. Але чомусь це здавалося порожнім. 

У другому варіанті вона йшла крізь туманний ліс, навколо неї світилися дивні знаки, а голоси кликали її вглиб. Там не було жодної гарантії, лише страх і невідомість. Але було відчуття, що саме там вона зможе знайти відповіді. 

"Що я боюся втратити?" — подумала вона. 

Це питання застало її зненацька. Вона боялася як втратити старе життя, так і дізнатися правду, яка може зруйнувати її. Але що було важливішим: комфорт чи істина? 

Кел піднялася з місця і вийшла на балкон. Нічне повітря освіжило її думки, але не розвіяло їх. Десь далеко за горизонтом ховався той світ, який вона покинула, і люди, які залишилися там. А тут, на цьому боці, були ті, хто переживали те ж саме, що й вона, і пропонували їй допомогу. 

"Я не можу втекти від себе," — прошепотіла вона. 

Це було перше, що здалося їй правильним. Повернення у минуле могло дати їй тимчасове полегшення, але рано чи пізно запитання знову виникли б. Вона вже пізнала занадто багато, щоб залишитися колишньою. 

Кел знову подивилася на компас. Його стрілка залишалася нерухомою, вказуючи на її власний страх і сумніви. 

"Я маю вирішити," — сказала вона сама собі. 

Але цього разу вона знала: її рішення має бути її власним, а не відповіддю на страх.


---