Mari belyzenko - Попіл Бажань , Mari belyzenko

Розділ 13: Поцілунок темряви

Коли темрява розсіялася, світ здався інакшим. Еліна стояла на тому ж місці, але відчувала, що змінилася. Її серце більше не билося так шалено, страх зник, але на його місці залишилося щось нове – холодна впевненість.

Артем стояв перед нею, тепер не просто як тінь, а як щось більш реальне. Його обличчя мало знайомі риси, але здавалося, що він змінився.

– Як ти почуваєшся? – запитав він, дивлячись їй прямо в очі.

– Інакше, – відповіла вона. Її голос звучав спокійно, але в ньому була сталь, якої не було раніше.

Він наблизився до неї, його погляд був пильним, майже захопленим.

– Тепер ти моя, – сказав він. – Повністю.

Еліна подивилася на нього і зробила те, чого раніше боялася. Вона сама простягнула руку і торкнулася його обличчя.

– А ти – мій, – сказала вона, її очі тепер випромінювали ту саму темряву, що й його.

Він усміхнувся, і їхні губи зустрілися в поцілунку, який запалив полум’я в її грудях. Це було не кохання, яке вона знала раніше. Це була інша форма – холодна, небезпечна, але така жадана.

Вона більше не була тією, ким була. І тепер у них починалася нова гра – гра на межі любові, яка знищує, і темряви, яка рятує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍