Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

Дивно, але чомусь саме цей гігантський пряник мене найбільше зачарував. І чим більше я розглядала рубінові ідеально промальовані лусочки і чорні очі, тим більше в моїй душі ворушилася якась незрозуміла тривога, відкриваючи свої заспані, бурштинові очі.

– О, гляньте, її величність, Своєвільна з'явилася! – вивів мене з роздумів жахливий голос. Хоча ні, голос гарний…. Такий милозвучний… Тільки власник у нього не дуже.

Повільно обернувшись, побачила (хоча й хотіла, щоб там нікого не було) власною персоною Соула. Хлопець, безумовно, був гарним… зовні, а от внутрішньо… Загалом урод моральний.

Не може це чудовисько жити спокійно, щоб не дошкуляти комусь і не знущатися з будь-кого. У дитинстві його хоч батьки у вузді могли тримати, а як подорослішав, так і вони перестали бути на заваді. Та й поїхали Кім та Льон до столиці...

Наші з Соулом стосунки завжди були не дуже, а коли цей нелюд про моє захоплення дізнався (так, те саме, яке не всім подобається) взагалі жах почався. Тому я цього хлопця за тисячі кілометрів обходжу і про всяк випадок через плече тричі плюю, щоб ця пакість точно не причепилася.

– І тобі добрий вечір – натягла привітну усмішку. Вечір богині як-не-як і влаштовувати скандали не варто.

– Хей, Алана, ти куди зникла? – вискочив, як чорт із табакерки Колен.

Для мене цей «чорт» був справжнім ангелом-рятівником. Так би і розцілувала б хлопця і все одно, що не зрозуміють!

– Ми на тебе зачекалися!

– Привіт, Колен – з іронічною посмішкою сповістив про свою присутність Соул.

Хлопець чи то з переляку, чи з небажання спілкуватися якось нервово схопив мене за руку і заявив:

– Привіт, і... Пока – махнув він рукою – вибач, але нам час.

Як би не було дивно, але «заклинання» Колена спрацювало, і ми пішли «сухими з води».

Наздогнавши компанію, ми почали подивитись на відкриття свята.

Відкриття – це єдина офіційна частина свята… і знаєте, за тринадцять років вона набридла.

Одягнений, як і всі градоправитель, разом з представниками магістрату стояв на помості і вітав городян, висловлюючи свої побажання та обіцянки, що наступного року все буде ще прекраснішим, ніж цього.

Дива не сталося. На жаль. Все було як завжди. Довго, занудно, манірно.

Відкриття затяглося на півгодини. Хоча, якщо чесно, могло бути і довше. Адже крім градоправителя, ми маємо дванадцять членів магістрату, які мають висловитися.

Традиції!

Загалом після відкриття ми розбрелися по «ярмарку». Хельга, Ада та Марія пішли до наметів із трав'яними косметичними настоянками. Куди поділися хлопці, я не в курсі. Ну, а Зара з Алісою невпевнено оглядались на всі боки. Точніше, на всі боки оглядалася Аліса. Зара ж намагалася на щось умовити біляву дівчину.

– Чого, як чужі стоїте? – здивувалася я, підійшовши до дівчат.

Зара ображено надулася і склала руки на грудях, а Аліса якось винувато розглядала носки своїх атласних туфельок.

На поставлене мною запитання ніхто відповісти не поспішав, от я й вирішила зайти з іншого боку:

– Зара ти що? Адже вечір Євридани! Не час дутися!

Дівчина лише ображено засопіла, ясно давши зрозуміти, що сама не відповідатиме.

– Зара намагалася вмовити мене піти потанцювати… – тихо пробелькотіла Аліса.

– Так в чому проблема? –спантеличилася я.

– Ця мала не хоче! – не витримала Зара.

– Я... я... Соромлюся – зашарілася дівчина.

Мені захотілося сміятися – настільки дитячою була ця ситуація.

– Ну гаразд Алісо, але ти, Азарію! – спробувала достукатися до голосу розуму моєї подруги – Ні, ну, дівчата, ви чого? – і схопивши обох за зап'ястя, потягла їх до «сцени» для танців.

Сонце хилилося до заходу. Навколо розливалася приємна мелодія, яку створювали музиканти з витонченими арфами в руках. Легкий вітерець розвивав волосся і одяг оточуючих нас людей.

А дівчата яро чинили опір, намагаючись вирватися з мого захоплення.

Ще не вечір. Не розпалено багаття... і народу на майданчику для танців зовсім, поки що, не було.

Затягнувши дівчат на середину дерев'яної «сцени», подала знак музикантам. Барабанщики і гітаристи, які до того сиділи без діла, заграли веселу мелодію, перекриваючи арфи, що стихали.

– Отже… – обернулася я до Зари та Аліси – ви на святі! – нагадала я – А тому розслабтеся і перестаньте сваритися.

І - потягла дівчат у танець...

Через якихось півхвилини навіть Аліса була абсолютно захоплена веселим мотивом. Перехопивши нашу ініціативу, народ теж потроху починав танцювати.

А я просто насолоджувалася цим вечором, передчуваючи, що буде далі