Олександр Гулій - Перехрестя світів, Олександр Гулій

– Я бачу, – відповів Метт, розглядаючи похмуру кишку, що йде в далечінь. Виразно було чути, як там гуляє страшний протяг і капає вода, а світло ліхтарика розганяло темряву лише на пару кроків уперед. – Дивися уважно, зараз ми бачимо перший брак цього сну. Ось особисто ти в який би тунель пішла?

– Ну якщо думати, як людина, яка боїться темряви, то, мабуть, у чистіший і тихіший тунель, але щось мені підказує, що краще цього не робити.

– Правильно. Можу припустити, що вони в якийсь момент загубили один одного і розділилися. Якщо добре подумати, то можна зрозуміти, що похмуріший тунель привів би їх до фіналу сну, де його подруга переборола би свої страхи, проте вона цього не знала, і найімовірніше, пішла в зовсім неправильному напрямку.

– Здається мені, тут ще щось є, так? – поцікавилася Хел.

– Ти маєш рацію, – відповів Метт, – боюсь, небезпека, яку ці двоє мали перемогти разом ховається в кожному з тунелів і поодинці вони безсилі... Гаразд, не будемо зволікати, спочатку варто знайти Джона і дізнатися все-таки в нього, що нас тут чекає.

З цими словами вони попрямували далі, у темряву. До речі, особливо довго йти не довелося, через деякий час попереду замаячило тьмяне світло і чим ближче підходили сновидці, тим виразніше ставало видно вихід на станцію. Хел уважно озирнулася, але на вигляд довкола не було нічого підозрілого, сон поки не давав їм жодних знаків. Варто було їм вийти на світ, як юнак, що сидів на лавці, стрепенувся і насторожено подивився на несподіваних візитерів. В очах його читалися здивування і легкий переляк.

– Хто ви? – Запитав Джон, не поспішаючи підходити ближче.

– Сновидці, – відповів Метт, – нас послали твої батьки. Ти замовив бракований сон. Тому ми тут, щоб витягти тебе та твою подругу.

– То значить Режина таки тут? – вигукнув юнак. Був він невисокий і трохи худорлявий з чорним волоссям та аристократичними рисами обличчя. – Я чекаю її вже стільки часу, навіть хотів вирушити на пошуки, але чомусь, куди б я не пішов, все одно опиняюся тут. Ми повинні були зустрітися тут та я допоміг би їй.

– Людина, яка створила цей сон, явно недосвідчений учень, зробила дві дороги, якими можна піти замість однієї. Щє і без можливості повренутися на початкові позиції.

– Святі небеса, що я зробив? – схопившись за голову, простогнав Джон.

– Самобічуванням займешся пізніше, а поки що потрібно знайти Режину, – діловито заявила Хел. – Ось тільки як це зробити, якщо дорога водить по колу?

– Нас вона водити не буде, – сказав Метт, – треба тільки знайти точку переходу. Ти помітила щось, коли ми йшли?

– Ну, крім того, що було брудніше і сумнішим за звичайне, – задумалася чорна гурія, - навіть не знаю ... тунель, тунель, тунель, апаратна, знову тунель ... Стривай, точно! Апаратна, ось що нам потрібно!

– Правильно. А Джон поки що розповість нам, що все-таки мало напасти на вас у цьому сні.

– Я не знаю точно, – відповів хлопець, зістрибуючи з платформи разом із сновидцями, - я просив щось темне само собою, щоб було схоже на щось звичне оку, та й щоб перемогти було легко. Ми повинні були весь час бути разом, та в якийсь момент у мене зламавлся ліхатрик і ми загубили один одного. Навіть не знаю, як таке сталося у невеликому тунелі… Клянуся, я не задумував нічого поганого, це мала бути легка прогулянка, якби я знав, що сон бракований, то ніколи б не наразив Режину на небезпеку.

– Я не сумніваюся, – сказав деймос, – уважно стежачи, щоб не пропустити вхід до апаратної. Вона знайшлася за кілька десятків метрів від станції. Піднявшись на майданчик, Хел першими потягла на себе двері і ті негайно відчинилися. Як і минулого разу, всередині відразу заблищала апаратура, даючи мізерне освітлення, і дівчина озирнулася на всі боки. – Дивіться, тут двері є.

– Ви знаєте, куди вона виведе? – Запитав Ждон, підсвічуючи прохід ліхтариком.

– Ні, звичайно, ми ж ще не пройшли через неї, – згадала недавнє єхидство наставника Хел. – Зараз підемо і дізнаємося, у будь-якому разі, вона має привести нас до твоєї подруги.

Метт першим підійшов до дверей і відчинив їх. Зовні був абсолютно такий же тунель, з якого вони вийшли, хіба що чистіший. Саме той, яким сновидці не пішли.

– Здається, ми на вірному шляху, – оптимістично заявила Хел.

З кожним кроком темрява довкола згущувалась і незабаром світло ліхтариків дозволяло лише не спіткнутися об того, хто йде попереду.

– Чому станції до сих пір немає? — стурбовано поцікавився Джон. — Адже тут мала бути станція.

– Вона і є, – відповів Метт, – просто тут настільки темно, що побачити її неможливо.

– Як ви дізналися?

– Порахував час, за який ми дійшли від місця, де ти був до апаратної. Гадаю, ми прийшли.

– Режино, ти тут? – несміливо покликав Джон. У цьому непроглядному мороці навіть говорити голосно не хотілося. – Режино, відгукнуся, це я, Джон! Нам на допомогу прийшли сновидці.

Неподалік пролунав і тут же стих приглушений схлип. Метт попрямував на звук. Через дюжину кроків він наткнувся на невелику нішу біля платформи і дівчину, що забилася в неї. Кілька секунд вона мружилась від світла ліхтарика, а потім, коли розгледіла його власника, ще сильніше втиснулася в нішу, з жахом оглядаючись на всі боки.