Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

Розділ 5

Жорстокість притаманна всім людям. Й у кожного є своя точка неповернення...

 

Під покровом ночі місто спалахнуло у вогні. Полум’я з потужною силою захоплювало приміщення. Лука байдуже дивився, як палав клуб «Лотос», як звідти вибігали люди в агонії страху й відчаю. Коли вогонь перекинувся на інше приміщення, прозвучали звуки сирен. Пожарні машини їхали на виклик. Лука, озирнувшись, поглянув на Артура.

— Арло Сілестіс у нас. Його охорона здалася без супротиву, — промовив регент. — Його, як ти й наказав, відвезли на причал. Працівників клубу завчасно вивели з приміщення.

Лука кивнув і, розвернувшись, опустив голову й попрямував до машини.

 

Інколи люди, щоб виправдати свою жорстокість, готові говорити будь-які абсурдні слова. Інколи люди, щоб не втратити довіру, готові поступитися своїми принципами. У кожного розуміння цінності своє. У кожного настає своя точка кипіння. І обставини, події можуть змінити будь-кого. Навіть найчистіша та милосердна душа може піддатися спокусі темряви. І такі люди завше недооцінені в суспільстві й стають занадто вразливими та… безпощадними.

 

Сабін, прокинувшись, швидко прийняла ванну, одягнула білу сорочку й класичні чорні штани. Сьогодні був вихідний, утім, вона відвідувала додаткові заняття французької мови. І попри все, що з нею трапилося за останні дні, вона, написавши повідомлення Серені, все одно збиралася в коледж. Нашвидкуруч заплела косу й перед заняттям поспішила до матері. Дівчина погано спала й всю ніч думала про неньку. Сабін хотіла з нею поговорити й сказати, що вона їй потрібна. Вибачитися перед нею за свої вчорашні слова. Але її чекало розчарування…

— Місіс Евелін поїхала на світанку! — в кімнату зайшла місіс Джуд.

Сабін присіла на ліжко матері й істерично засміялася.

— Вона поїхала й навіть не попрощалася! Це в її стилі.

— Не сумуй, дівчинко. Евелін поїхала на лікування в інше місто. Я думаю, що вона не хотіла тебе… засмучувати.

— Можливо, ви й маєте рацію, місіс Джуд, — прошепотіла.

Сабін, ледве стримуючи сльози, вийшла з кімнати матері. Зібравши рюкзак, вийшла з будинку. Назустріч дівчині вийшов охоронець і повідомив, що без дозволу Луки їй не можна покидати територію маєтку.

— Я що, у власному будинку ніби у в’язниці? — невдоволено вигукнула Сабін.

Охоронець лише знизав плечима, і Сабін, зітхнувши, повернулася в будинок.

Сівши на веранді, написала повідомлення Серені. Зітхнувши, опустила голову. До неї підійшла Дорея, двадцятидвохрічна служниця, яку Лука колись викупив у шістнадцятилітньому віці в торгівців і влаштував на роботу. Дівчина подала їй каву. Сабін, поглянувши на Дорею, всміхнулася й подякувала.

— Наскільки я знаю, ти сама пішла до торгівців, — неочікувано промовила Сабін, і Дорея, зупинившись, озирнулася. — Чому ти зробила такий вибір?

— Міс Неро…

— Сабін, — вигнула брови й надпила каву.

— Я вирішила піти до торгівців не через хороше життя, — Дорея нахмурилася й опустила голову. — Мені пощастило. Але не всім дівчатам так везе. Тепер я розумію, які б могли бути наслідки моїх вчинків.

— Тебе хоча б раз ображали в цьому будинку? — схиливши голову набік, запитала Сабін.

Дорея округлила очі й захитала головою.

— Я залишаюся вільною. Маю дім над головою. Хорошу зарплату й маленьку, утім дружню родину, яку я ніколи не мала. Однак, ще раз повторюся, не всім так щастить, як мені.

Сабін допила каву на ганку й, зайшовши на кухню, помила чашку.

— Кава це, звичайно, добре, утім, ти не снідала, Сабін, — суворо промовила місіс Джуд.

— Дякую, однак я не хочу їсти!

— О, не починай, мила! — захитала головою місіс Джуд.

Сабін, попри поганий настрій та зіпсований ранок через новину про від’їзд матері, щиро всміхнулася місіс Джуд і обійняла жінку.

— Не засмучуйся, Сабін, — промовила місіс Джуд. — На жаль, у нашому житті не все так, як би того хотіли. Але відмовлятися від пирога із чорницею — це кощунство.

Сабін, відсторонившись від жінки, кивнула.

— Ваша правда, це буде негідна поведінка.

Сабін, діставши мобільний телефон із сумки, набрала номер брата. Почувши його голос, насупилася. Однак після лагідних слів Луки вся образа вмить зникла.

— Маленька, у мене є ще справи в місті, а потім я у твоєму розпорядженні.

Сабін глибоко вдихнула й, підійшовши до вікна, запитала:

— Чому вона це зробила?

Почувши, як брат зітхнув, Сабін заплющила очі й додала:

— Можеш не відповідати. Це було більш риторичне питання. Я чекаю тебе. До зустрічі.

Лука, вимкнувши телефон, поклав його в кишеню жакета й озирнувся. Адам Воррен, склавши руки на груддях, запитав:

— Сподіваюсь, прекрасна Сабін почуває себе добре?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍