Агне Ашкелянець - Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець

Обличчя Єнікеї засяяло, ніби вона так і чекала цього питання.

— Допоможіть нам визнати тітку Белану недієздатною.

Пігулевських аж поперхнувся кавою. У цей момент у двері кабінету наполегливо постукали, і він, намагаючись прокашлятись, нетвердим голосом наказав зачекати.

— Я розумію, що це серйозний та відчайдушний крок, та ми маємо її захистити. Ви краще, ніж я знаєте, з чого починаються психічні захворювання в її віці та як вправно цим користуються різні зловмисники. Можливо, вона вже потрапила в їхні сіті: адже щось же змусило її продати великий будинок в Синерозі й купити малесенький котедж у селі!

— Визнання людини недієздатною, — розгублено почав Роман, — це складна процедура, що має серйозні наслідки. Вона здійснюється судом лише за певних обставин, її не можна провести просто так за вашим або моїм бажанням. Я бачив Белану минулого тижня, її стан був цілком нормальним. Тому ми навряд чи можемо говорити про такі речі.

— Але ж ви знаєте, як іноді важко помітити сторонній людині ознаки, які члени сім’ї бачать неозброєним оком?

— Упевнений, це все непорозуміння. Ви ж розумієте, що в Белани зараз сильний стрес через переїзд і смерть Паші, звичайно. Усе стабілізується, не хвилюйтесь. Мене чекають пацієнти, тому, на жаль, я не можу виділити вам більше часу. Давайте ми вчинимо так: приходьте знову, якщо тривожні симптоми Белани, про які ви розповідаєте, не зникнуть через три місяці.

— Через три місяці? — жахнулась Єнікея. — Але ж…

— Три місяці — це достатній термін, аби говорити про наявнісь симптомів розладу, якого ви остерігаєтесь. Нерідко потрібно пів року спостережень, аби підтвердити діагноз. У таких питаннях квапливість згубна. На цьому я змушений із вами попрощатись. Сподіваюсь, ми зустрінемось знову за більш радісних обставин. Увійдіть!

Єнікея вискочила з кабінету й мчала коридорами поліклініки, лаючи Пігулевського на чім світ стоїть. Як він міг їй відмовити?! Бовдур старий! Сама вона теж хороша: треба було ноги частіше показувати, сісти на стілець прямо перед ним, закидати їх, погладжувати! Пограти з волоссям, облизати губи, грудьми струсити, нарешті! Більше напору, менше солодкості цнотливої школярки! Ох, як можна було в її роки так помилитись! Не дивно, що зі всіх чоловіків Єнікеї дістався невдаха Філіп: того й огірок з грядки окрутив би!

— Добрий день! Я записаний на прийом до лікаря Рамазовського, — почулось із боку реєстратури.

Єнікея нагострила вуха. Чи не той це Рафаїл Рамазовський, про якого згадував Роман? Вона тут же розвернулась у напрямку мовця й впилась очима у високого худорлявого чоловіка в медичному халаті. Він піднявся із крісла й повільно підійшов до пацієнта.

— Доброго ранку, Сергію! Як ваші справи?

— О, добридень! Та ви знаєте, нормально, сьогодні вже поспав.

Пацієнт засміявся, лікар поплескав його по плечі й жестом запросив слідувати за ним. Єнікея вдала, ніби зацікавлено читає щось в телефоні, сама ж непомітно провела їх поглядом до кабінету з табличкою «Психіатр». Рішення до неї прийшло миттєво. Якщо Пігулевський зачинив перед нею двері, вона пролізе у кватирку за допомогою Рамазовського. Подивимось, наскільки міцним виявиться цей Рафаїл. Головне, не помилитись цього разу, не переграти. Роман говорив, що Рамазовський — самотній удівець, таким напевне бракує жіночої уваги. Єнікея сіла на кушетку поряд із кабінетом лікаря, дістала дзеркальце й почала підбирати вираз обличчя, що пасував би до знайомства. Проговорювати слова. Спіймавши потрібну хвилю, вона була задоволена собою.