Вів Жарні - Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Більша — Фловія, менша — Лілейна. Їхніх супутників не видно, — жмурився на світлі Теффі. Промені підсвічували його пелюстки так, що їх кінчики іскрилися, а по всій довжині ставали помітні розгалужені прожилки судин.
«Корона. Як є корона», — залип Коррін, милуючись проявленою сонцем красою.
— Де носій щупалець? — запитав він, прочистивши горло. — Хвилину назад ломився до нас.
— Ховається під товщею піску. Чекає, — Квіт боязко зіщулився. Тонкі лямки боляче впивались у плечі, а вантаж гнув спину до землі, але лілеєць тримався рівно, не подаючи виду.
— На рахунок три, — механік відступив, пропускаючи напарника вперед.
На перевірку поверхня Барсеї виявилася пухкою. Ноги тонули в піску по щиколотку, утруднюючи рух. Доводилося високо підіймати коліна, щоб вирватися з полону. Зі спини квітковий хлопець був схожим на коника, проте сміятися швидко розхотілося. Легені стискалися від задухи, а металевий присмак у роті змушував мріяти про регенератор. До оазису залишалася третина шляху, коли пісок праворуч від Теффі пішов хвилями.
— Швидше! — скомандував лілеєць, прискорюючись, але Коррін, ледве плентаючись, і так був на межі. Він зручніше перехопив сонцезарядник і пальнув у насип, що здибився. Барханець завищав і рушив на Квіта, збурюючи щупальцями пісок.
Теффі збився з кроку, фонтан піщинок потрапив прямо в очі. Він загальмував, змахуючи пісок з обличчя, як раптом ґрунт під його ногами піднявся й осів, а пустельну тишу прорізало відчайдушне «Ні!!!»
Монстр знаходився поруч із Квітом, стріляти при такому розкладі було повним божевіллям, як і спостерігати за тим, що відбувалося.
«Тростинки йому вистачить на три укуси», — похолола кров у жилах Корріна. Він закричав, зриваючи горло, і затупав на місці, щоб перевернути увагу черв’яка до себе. Виверт удався! Барханець торпедою промчав під Квітом, зваливши його з ніг, і ринувся до людини. Тримаючи потворну макітру над піском і роззявивши обрамлену щупальцями пащу, хижак кинувся на здобич. Кашель заважав цілитись, зброя стрибала в руках, Джорі довелося підпустити барханця гранично близько. Перш ніж постріл розніс голову чудовиська, землянин встиг зазирнути в затягнуті сірою плівкою очі смерті, яка наблизилася впритул. Сегментована туша билася в агонії, підіймаючи в повітря хмари піску, а Коррін, спотикаючись, біг до лілейця. Той борсався в утвореному черв'яком неглибокому котловані і ніяк не міг підвестися. Хлопець підозрював, що сутичка не минула для Квіта без наслідків, і готувався нести травмованого товариша під покров дерев на собі. Реальність же ввела його на кілька секунд у ступор, а потім викликала нервовий регіт, що перемежовувся кашлем. Теффі лежав на спині, безглуздо розмахуючи руками й ногами, чим нагадував гігантську черепаху, перекинуту догори черевом. В'язанки з ковдр переважили кволе тільце і, загрузнувши в піску утримували свого носія не гірше якоря.
— Допоміг би… краще, — пропихкав Квіт. Сміх землянця не був образливим, скоріше навпаки — бадьорив і заспокоював. «Обійшлося. Знову». Припинивши дриґатися лілеєць також посміхнувся. — Ти його вбив?
— Так, — в очах Джорі відобразилася гордість. — Велика тварюка була. Скидай вантаж, інакше не виберешся. Я не витягну тебе разом з рюкзаком.
— Сам впораюсь. Стережи, — зрозумів свою помилку лілеєць, вислизаючи з лямок. Так можна було давно зробити, та паніка поганий порадник. Серця впали в п'яти, коли земля сколихнулася, а по нозі мазнуло те саме обрубане щупальце.
— Гостей не видно, — просипів Коррін і закашлявся, приклавши руку до горла. Голосові зв'язки зовсім відмовляли.
— Не розмовляй, — порадив Теффі, витягаючи з ями своє добро і з допомогою Джорі прилаштовуючи в’язанки собі на спину. — Витримаєш без зупинок?
Джорі кивнув, і пара потерпільців кониковим маршем подолала останній відрізок шляху.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні», після закриття браузера.