Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Замкнувши двері, Катерина залишилась сам-на-сам з хлопцем в темному коридорі. Вони зробили кроків із двадцять, Катерина — йдучи попереду, Ортон — ідучи слідом за нею.
Раптом Катерина зупинилась, і Ортон знову побачив на обличчі у неї той самий похмурий вираз, що й за десять хвилин перед тим. Очі її, круглі, мов у кішки або в пантери, здавалось, світилися в пітьмі.
— Зупинись! — сказала вона.
Ортон відчув, як трепет пробіг у нього поза плечима: могильний холод, немов, крижаний плащ, спадав з цього склепіння; підлога здавалась похмурою, як віко домовини; погляд Катерини був гострий, якщо можна так висловитись, і пронизував хлопцеві груди. Він подався назад і, тремтячи всім тілом, притулився до стіни.
— Де записка, яку тобі доручено віднести королю Наварському?
— Записка? — пробурмотів Ортон.
— Так. Або покласти, якщо його не буде, за дзеркало?
— Мені, пані? — сказав Ортон. — Не знаю, що ви хочете сказати.
— Записка, яку дав тобі годину тому, коло саду Арбалет, де Муї.
— У мене немає ніякої записки, — сказав Ортон. — Ваша величність, певне, помиляєтесь.
— Брешеш, — сказала Катерина. — Дай записку, і я виконаю обіцянку, яку дала тобі.
— Яку, пані?
— Я збагачу тебе.
— У мене немає ніякої записки, пані, — відповів хлопець.
Катерина заскреготіла зубами, але скінчила усмішкою.
— Дай мені її, — сказала вона, — і ти матимеш тисячу екю золотом.
— У мене немає записки, пані.
— Дві тисячі екю.
— Неможливо. У мене її нема, отже я не можу дати.
— Десять тисяч екю, Ортон.
Ортон, бачачи, що гнів, ніби морський приплив, підступає королеві від серця до чола, подумав, що у нього лишається тільки один спосіб урятувати короля — проковтнути записку. Він сунув руку в кишеню. Катерина вгадала його думку і вхопила за руку.
— Ну, дитино! — сказала вона, сміючись. — Добре, ти вірний слуга. Коли королі хочуть взяти когось собі в слуги, не погано спершу переконатись, чи віддане в людини серце. Я знаю тепер, що можу покладатись на тебе. Візьми, ось мій гаманець, як перша нагорода. Віднеси записку своєму панові і скажи йому, що від сьогодні ти в мене на службі. Можеш без мене вийти тими дверима, якими увійшли ми сюди: вони відчиняються зсередини.
І Катерина, поклавши гаманець в руки остовпілому хлопцеві, ступила кілька кроків уперед і торкнулася рукою до стіни.
Але молодий хлопець вагався і стояв, не рухаючись, на одному місці. Він не міг повірити, щоб небезпека, яку він почував у себе над головою, минулася.
— Ну, не тремти так, — сказала Катерина, — я ж сказала, що ти можеш вільно піти, і якщо ти вернешся, твоя доля буде забезпечена.
— Дякую, пані, — сказав Ортон. — Отже ви мені прощаєте?
— Більше того, я даю тобі нагороду; ти надійний носій любовних записочок, милий вісник кохання; але ти забуваєш, що пан твій дожидається тебе.
— Ах, це правда, — сказав молодий хлопець, ідучи до дверей.
Але не встиг він ступити трьох кроків, як підлога провалилася у нього під ногами. Він поточився, простягнув обидві руки вперед, крикнув і зник, поглинутий підземною темницею Лувра, яку Катерина розкрила, натиснувши пружину.
— Ну, — промурмотіла Катерина, — тепер мені доведеться, через упертість цього дивака, спускатись на півтораста приступців униз.
Катерина зайшла до себе, засвітила потайний ліхтар, вернулась у коридор, поставила на місце пружину, відімкнула двері на кручені сходи, що, здавалось, вели кудись в надра землі, і, спонукана ненаситною згагою цікавості, що була лише знаряддям її ненависті, підійшла до залізних дверей, які відчинялись униз і відкривали хід на дно льоху.
Там лежав бідолашний Ортон, скривавлений, знівечений, розбитий падінням з височини ста футів, і ще ворушився.
За товстим муром чути було, як котяться води Сени, що попід землею просякали аж до підніжжя сходів.
Катерина увійшла у вогку, гидотну яму, що за час свого існування, певне, була свідком багатьох подібних падінь, обшукала тіло, знайшла лист, переконалась, що він був той самий, який вона хотіла здобути, штовхнула ногою труп, надавила пальцем пружину; дно похитнулось, і труп, посунувшись униз від власної ваги, зник в напрямі річки.
Потім Катерина, замкнувши двері, зійшла знов угору, зачинилась у себе в кабінеті й прочитала записку:
„Сьогодні ввечері, о десятій годині, вулиця Арбр-Сек, готель „À la Belle-Étoile“. Якщо прийдете, не відповідайте нічого, якщо не прийдете, скажіть „ні“ посланцеві.
Читаючи записку, Катерина усміхалась. Вона думала тільки про перемогу, яку мала здобути, зовсім забуваючи про те, якою ціною купила вона цю перемогу.
Та й справді, що таке був Ортон? Вірне серце, віддана душа, юний і хороший хлопець — та й годі.
Усе це, цілком зрозуміло, не могло ні на хвилину похитнути чашу на тих нечулих терезах, на яких зважується доля держав.
Прочитавши записку, Катерина зараз же піднялася до пані де Сов і поклала записку за дзеркало.
Спускаючись униз, вона зустріла при вході до коридору капітана гвардії.
— Пані, — сказав пан де Нансей, — згідно з наказом вашої величності, кінь готовий.
— Любий барон, — сказала Катерина, — кінь непотрібен, я поговорила з хлопцем, і виявилось, що він надто дурний, щоб виконати доручення, яке я думала дати йому. Я гадала, що він лакей, а він, щонайбільше, конюх. Я дала йому трохи грошей і випровадила через чорний хід.
— Але, — сказав пан де Нансей, — як же з дорученням?
— З дорученням? — перепитала Катерина.
— Так, з дорученням, що він мав виконати в Сен-Жермені. Ваша величність бажаєте, щоб виконав його я, а чи наказав виконати комусь із моїх людей?
— Ні, ні, — сказала Катерина, — ви і ваші люди матимете сьогодні ввечері інше діло.
І Катерина пішла до себе, сподіваючись, що сьогодні ввечері доля цього клятого короля Наварського буде в її руках.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева Марго, Олександр Дюма», після закриття браузера.
