Клайв Стейплз Льюїс - За межі мовчазної планети. Переландра

свій світ центром усесвіту? Та й узагалі, чи можна ось цей світ вважати твоїм? Адже тебе створено тільки вчора, а він існує з прадавніх-давен, і більшу частину поверхні тут вкрито водою, де ти не можеш жити. А як же тоді всі ті істоти, що населяють його надра? Кому належать ті безмежні простори, де взагалі немає планет? Що можна заперечити ворогові, коли він твердить, що все це не має ні сенсу, ні мети? Щойно нам здається, що мета — ось, перед нами, як вона тут же розвіюється, ніби дим, або перетворюється на щось інше, про що ми до того й гадки не мали, і те, що ми вважали осереддям, стає узбіччям, і так триває постійно, аж доки ми не переконуємось, що будь-який задум, будь-який план чи взірець — то лишень омана, марево, що з’являється у нас перед очима, які вже й справді втомилися вдивлятися в далечінь… До чого все це змагає? Про який ранок ти говориш? Що з нього почнеться?

— Велика Гра, Великий Танець, — відповів Тор. — Поки що я й сам знаю про це зовсім небагато. Послухаймо краще елділів.

Ренсомові здалося, що голос, який заговорив далі, належав Малакандрі, та він не був цього певен; хто озвався опісля, також було не зовсім зрозуміло. Так зав’язалася химерна бесіда — якщо тільки можна так її назвати, — в якій Ренсом і собі вставляв часом кілька слів, хоч згодом і не міг з упевненістю сказати, що саме говорив, і навіть не знав, хто саме промовляв у той чи інший момент — людина чи елділ. Кожен мовив по черзі — або й усі водночас, хтозна, — і все це нагадувало музичний твір для п’яти інструментів або шум вітру у кронах п’яти дерев на вершині пагорба.

— Ми говоримо про це не так, — почав перший голос. — Великий Танець не чекає, доки до нього долучаться і мешканці Нижніх Світів. Він почався ще перед початком часів і завжди був досконалим. Ми завжди раділи перед Його ликом, радіємо й тепер. Наш танець завжди в осередді всесвіту, і власне для нього й створене все суще. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Ніколи Він не зробив двох однакових речей і не промовив двох однакових слів, — додав другий. — Після світів Він створив не ще кращі світи, а звірів; після звірів — не кращих звірів, а душі. Після падіння йде не одужання й оновлення, а нове створення. Тепер, у новому створенні, назавжди зміняться самі зміни. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— І це справедливо, як справедливо те, що дерево має дедалі більше й більше вгинатися під вагою плодів, — озвався третій. — В усьому панує праведність — але не рівність. Камені не лягають поряд, а підтримують одне одного, творячи подобу арки, — так велить Його закон. Веління виливається у послух, зачаття — у народження, тепло сходить донизу, а життя прагне догори. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Можна бездумно додавати до років роки, до миль — милі, до галактик — галактики, та ні на йоту не наблизитися до пізнання Його величі, — мовив четвертий. — Згасне день полів Арболу, і навіть дні самих Глибоких Небес полічено наперед. Проте не в тому Його велич. Він живе у найдрібнішій насінині найменшої квіточки — і Йому в ній не тісно; та водночас Він обіймає всі Глибокі Небеса — і вони для Нього не завеликі. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— У кожної природи своя межа, де закінчується всіляка подібність і зникають усі тіні, — долучився п’ятий. — 3 багатьох точок твориться лінія, з багатьох ліній — площина, з багатьох площин — тіло. Безліч чуттів і думок творять особу, Його ж творять три особи. Як коло відноситься до сфери, так ті прадавні світи, що не потребували відкуплення, відносяться до того світу, де Він народився і помер. Як точка відноситься до лінії, так і той світ відноситься до віддалених на тисячі й тисячі літ та нікому крім Нього не знаних плодів цього відкуплення. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— А проте коло не менш кругле за сферу, сфера ж — дім та батьківщина кола, і немає числа колам, вміщеним у кожній сфері, і якби отримали вони раптом дар мови, то сказали б ураз: «Для нас її створено!» — і ніхто не наважився б їм перечити. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Народи прадавніх світів не знали гріха, і Малелділ не приходив на їхні землі. Нижні світи створено для них. Рану зцілено, а криве — випрямлено, й у цьому суть нової слави, однак пряме створено не для того, щоб його викривити, а цілісне — не для того, щоб його розбити. Древні народи — в осередді всесвіту. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Все поза Великим Танцем створено для того, щоб прийняти Малелділа. У світі, що зазнав падіння, Він зодягнувся у тіло і поєднався з прахом, прославивши його на віки віків. Це — мета і вінець усього створення, і гріх той пойменовано щасливим, а світ, де все це трапилося, — осереддям усіх світів. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Плоди дерева, посадженого в тому світі, визріли у цьому. З джерела, яке у Темному світі дарувало і життя, і кров, тут б’є тільки життя. Пороги зосталися позаду, річище стало глибшим, а течія — бистрішою, і плине вона до широкого моря. Ось досвітня зоря, обіцяна звитяжцям: це і є осереддя світів. Досі все завмерло було в очікуванні, та ось пролунала сурма, і військо готове до походу. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Світами правлять люди або ангели, але створено ці світи заради них самих. Води, якими ви ще не плавали, і плоди, яких ви ще не рвали, печери, у які ви ще не спускалися, і вогонь, крізь який ви не зможете пройти, — все це не збавляє час, чекаючи вашої появи, хоч і схилиться перед вами, коли сягнете досконалості. Незліченну кількість разів обернулася я довкола Арболу, доки вас іще не було на світі, і жоден із цих обертів не минув намарно. У кожного з них — свій голос; вони не були лишень передвістям того дня, коли ви прокинулися до життя, адже й їхнє місце — в осередді. Втіштесь, діти, бо ж перед вами — безсмертя! Не ви — голос усього сущого, а там, де вас немає, зовсім не панує правічне безголосся. Жодна