Антон Павлович Чехов - Вибрані твори

Антип надимав щоки, вогонь гув і шипів, одсвічуючи на самоварах. Старий пом’яв шапку і сказав подумавши:

— Віддай!

Смаглявий староста здавався вже зовсім чорним і скидався на чаклуна; він обернувся до Осипа і промовив суворо й швидко:

— Від земського начальника все залежне. В адміністративному засіданні двадцять шостого числа можеш заявити привід до свого незадоволення словесно чи на папері.

Осип нічого не зрозумів, він задовольнився цим і пішов додому.

Днів через десять знову приїжджав становий, побув з годину й поїхав. У ті дні погода стояла вітряна, холодна; річка давно вже замерзла, а снігу все не було, і люди замучилися без дороги. Якось у свято перед вечором сусіди зайшли до Осипа посидіти, побалакати. Розмовляли поночі, бо працювати було гріх і світла не світили. Були деякі новини, досить неприємні. Так, у двох чи в трьох хатах забрали за недоїмку курей і відіслали до волосного правління, і там вони поздихали, бо їх ніхто не годував; забрали овець, і, поки везли їх, зв’язаних, перекладаючи в кожному селі на нові підводи, одна здохла. І тепер вирішували питання: хто винен?

— Земство! — казав Осип. — Хто ж!

— Звісно, земство.

Земство обвинувачували за все — і за недоїмки, і за утиски, і за неврожаї, хоч ніхто не знав, що означає земство. І це повелося з того часу, як багаті мужики, що мають свої фабрики, крамниці і заїзди, побували в земських гласних, залишились незадоволені і потім по своїх фабриках стали лаяти земство.

Поговорили про те, що бог не дає снігу: возити дрова треба, а по грудках ні їздити, ні ходити. Перше, років п’ятнадцять-двадцять тому і раніше, розмови в Жукові були значно цікавіші. Тоді в кожного старика був такий вигляд, начебто він беріг якусь таємницю, щось знав і чогось чекав; говорили про грамоту з золотою печаткою, про переділи, про нові землі, про скарби, натякали на щось; а тепер у жуковичан не було ніяких таємниць, усе їхнє життя було як на долоні, у всіх на видноті, і могли вони говорити тільки про злидні і про харчі, про те, що нема снігу…

Помовчали. І знову згадали про курей і овець і стали вирішувати, хто винен.

— Земство! — промовив похмуро Осип. — Хто ж!

Парафіяльна церква була за шість верст, у Косогорові, і в ній бували тільки тоді, коли треба було хрестити, вінчатись чи хоронити; а молитись ходили за річку. У свята, в гарну погоду, дівчата прибирались і йшли юрбою до церкви, і було весело дивитись, як вони в своїх червоних, жовтих і зелених вбраннях ішли через луки: а в негоду всі сиділи дома. Говіли в парафіяльній Церкві. З тих, хто у великий піст не встигав одговітися, батюшка на великоднім тижні, обходячи з хрестом хати, брав по 15 копійок.

Старий не вірив у бога, бо майже ніколи не думав про нього; він визнавав надприродне, але вважав, що це може стосуватися самого тільки жіноцтва, і коли говорили при ньому про релігію або про чудесне і запитували його про що-небудь, він казав неохоче, чухаючись:

— А хто ж його знає!

Бабка вірила, але якось невиразно; все перемішалося в її пам’яті, і ледве вона починала думати про гріхи, про смерть, про спасіння душі, як злидні і клопіт перехоплювали її думку, і вона зразу ж забувала, про що думала.

Молитов вона не пам’ятала І звичайно вечорами, перед тим як спати, ставала перед образами й шепотіла:

— Казанській божій матері, Смоленській божій матері, Троєручиці божій матері…

Мар’я і Фекла хрестилися, говіли щороку, але нічого не розуміли. Дітей не вчили молитися, нічого не говорили їм про бога, не прищеплювали ніяких правил і тільки забороняли в піст їсти скоромне. В інших сім’ях було майже те саме: мало хто вірив, мало хто розумів. А тим часом усі любили святе письмо, любили ніжно, побожно, але не було книг, нікому було читати і пояснювати, і за те, що Ольга іноді читала євангеліє, її поважали, і всі говорили їй і Саші «ви».

Ольга часто ходила на храмові свята і молебні в сусідні села і в повітове місто, в якому було два монастирі і двадцять сім церков. Вона була неуважна і, поки ходила на прощу, зовсім забувала про сім’ю і, тільки коли верталась додому, раптом радісно виявляла, що в неї є чоловік і дочка, і тоді казала, усміхаючись і сяючи:

— Бог милості прислав!

Те, що діялось на селі, здавалось їй огидним і мучило її. На Іллю пили, на пречисту пили, на здвиження пили. На покрову в Жукові було храмове свято, і мужики з цієї нагоди пили три дні; пропили 50 карбованців громадських грошей і потім ще з усіх дворів збирали на горілку. Першого дня в Чикільдєєвих зарізали барана і їли його ранком, в обід і ввечері, їли багато, і потім ще вночі діти вставали попоїсти. Кир’як усі три дні був страшенно п’яний, пропив усе, навіть шапку і чоботи, і так бив Мар’ю, що її відливали водою. А потім усім було соромно й нудно.

А втім, і в Жукові, у цій Холуївці, відбувалося раз справжнє, урочисте релігійне свято. Було це в серпні, коли по всьому повіту, з села в село, носили живоносну. В той день, коли її чекали в Жукові, було тихо і хмарно. Дівчата ще зранку пішли назустріч іконі в своїх яскравих ошатних вбраннях і принесли її надвечір, з процесією, з півчою, і в цей час за річкою дзвонили в