Олександр Іванович Шалімов - Дивний світ

мене. Навіщо йому знадобилося радіо? Через його примху ми опинилися без зв'язку. Заступник, нав'язаний мені містером Бейзом, завдавав мені тільки багато клопоту… Я вирішив позбутися його і написати «королю американських звіринців» про мотиви свого рішення.

«Де ж помістити ящера?» — думав я. І придумав. Поблизу водопаду в скелі була глибока вузька тріщина. З колод збудували міцні грати, що закрили вихід з розколини. Бамбуковий пліт з прив'язаним ящером опустили на лопатах в розколину. Пліт повис майже вертикально вздовж суцільноі стіни, Тоді ми звільнили хижака від частини пут. Решту він розірвав сам, і в ту ж мить ми закрили цей своєрідний колодязь плотом. Наш полонений опинився в імпровізованій клітці.

Ми кинули йому півантилопи. Але він навіть не поворушився. Тільки очі його світилися в темряві зеленувато-фіолетовим світлом.

— Стомлений мандрівкою, — пожартував Джонсон, і ми пішли в намет….

Коли я прокинувся, перша моя думка була про ящера. Чи не втік він часом?

— Все в порядку, — заспокоїв мене Джек. — Зжер м'ясо і чекає ще. Вже пробував міцність грат. Довелося ззовні навалити каміння…

Поснідавши, я відвідав нашого полоненого. «Малюк» підвівся на задні лапи і, широко розкривши пащу, розлючено зашипів..

Стрибаючи на задніх лапах, він притискав до грудей короткі передні, озброєні довгими кривими кігтями. Голова його нагадувала крокодилячу, але була вужчою. Її прикрашав кістяний гребінь з гострими шипами. Довжина щелепи досягала метра. Довга шия поступово переходила в конус, що розширювався донизу. Між довгими пальцями задніх лап виднілися товсті перетинки. Широкий плоский хвіст був опорою тулуба, коли плазун підводився на задні лапи. Молодий хижак був мініатюрою чудовиська, вбитого вчора.

Я приніс з собою кіноапарат і зняв кілька десятків метрів плівки. Ящір немов розумів, що треба позувати. Він ходив на задніх лапах, розкривав пащу, неначе бажаючи показати страшенні зуби, навіть копирсався кігтями в зубах.

Мисливці принесли крокодила і кинули в розколину. Через кілька хвилин від нього залишилась купа потрощених кісток, а тиранозавр ліг у тінь скелі і перестав звертати на нас увагу.

— Його треба менше годувати, — зауважив Джонсон, — а то він виросте раніше, ніж ви доставите його містеру Бейзу.

Пізно ввечері в таборі появився Персі Вуфф. Він був бездоганно поголений, одягнений у новий білий костюм. На мої запитання він відповідав з ввічливою нахабністю.

Втративши терпіння, я вилаяв його.

Персі лагідно побажав мені й Джеку спокійної ночі 1 пішов спати.

— Завтра ж відправлю його в Бумба, — сказав я.

— Дай боже, — якось невпевнено мовив Джонсон.

Вранці я наказав Персі негайно їхати в Бумба, відправити кореспонденцію містеру Бейзу і найняти кілька грузовиків, яківиїдуть назустріч нашому каравану. Всупереч сподіванням, Персі не заперечував.

— Самі чекайте нас у Бумба.

Він мовчки кивнув головою.

Я віддав йому листи і невеличку статтю, а якій був описаний зуб нового тиранозавра, що мешкає болотах Центральної Африки. Новий вид ящера був названий Tyrannosaurus beіzі rіtas. Статтю і листи я адресував особисто містерові Леслі Бейзу.

— З вами піде Н'Кора, — продовжував я, — він добре знає дорогу. Візьмете віліс. Я надіюсь, що цього разу…

— Все буде краще, ніж ви думаєте, — мовив Персі і посміхнувся, очевидно, своїм думкам.

Я вирішив, що він задоволений своїм від'їздом і заспокоївся.

Н'Кора я непомітно для Персі дав ще одного листа, в якому повідомляв містера Бейза про усунення свого заступника.

Транспортувати ящера до головного табору вирішили на автомашині в об'їзд ущелин. Джонсон взявся розвідати шляхи і навести переправу.

Настав час розлучитися і з Квалі. Молодий негр уже не раз нагадував мені, що в його рідному селищі Нгоа його чекають «важливий діла».

Я зібрав чорних воїнів, щоб урочисто вручити Квалі карабін.

Я передав Квалі зароблені гроші і вже простягнув карабін та патрони, коли до нас підійшов Персі Вуфф.

— Ви хочете вкласти в руки негра вогнепальну зброю? Ви знаєте, проти кого він поверне її?

— Не знаю і знати не хочу, — різко сказав я. — Я виконую свою обіцянку.

— Я вважаю за свій обов'язок попередити вас, — примружив око Персі. — Тут бельгійська територія. Коли дізнаються — зчиниться галас…

— Ніякого галасу не буде.

— Я протестую! — крикнув Персі. — Це злочин!

Квалі переводив нерозуміючий погляд з мене на Персі.

Чорні воїни почали перешіптуватися.

— Знаєте що, краще ідіть геть, — сказав я Персі.

— Але це ж майно експедиції, — наполягав Персі.

— Добре, — сказав я, передаючи карабін Джонсону. — Майно експедиції залишиться цілим.

Квалі з відчаєм подивився мені у вічі.

Я круто повернувся, пройшов у намет і виніс свій десятизарядний карабін із срібною насічкою на темному прикладі.

— Бери, — мовив я, простягаючи його Квалі.

Джонсон посміхнувся.

— Сміється той, хто сміється останнім, — кинув Персі і вийшов.

Квалі обережно взяв з моїх рук зброю.

— О, начальник, — прошепотів він, — спасибі…

Ми обмінялись міцним рукостисканням. Тепер ми уклали союз взаєморозуміння.

* * *

Через годину Персі Вуфф з Н'Кора, а також Джонсон з десятьма неграми вирушили за своїми маршрутами. Квалі зник раніше. Я навіть не встиг запитати в нього, чи він назовсім покидає табір.

В таборі зробилося тихо. Негрів я послав за їжею для молодого ящера, а сам влаштувався в тіні й почав записувати в польовий щоденник події останніх днів. Я встиг докладно описати полювання на тиранозаврів, вид ящерів і їх звички, коли прийшов посланець від Джонсона.

В коротенькій записці старий мисливець просив прислати йому на допомогу всіх вільних негрів і обіцяв, що завтра надвечір машини будуть в таборі біля водопаду.

Тим часом чорні воїни притягли двох убитих крокодилів.