Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і келих вогню

побачив містера Кравча, що звівся на ноги. Волосся в Кравча було темне, обличчя — ще не густо вкрите зморшками. Він мав сильний і здоровий вигляд.

— Вас доставили з Азкабану, щоб ви дали свідчення Міністерству магії. Ви сповістили нам, нібито маєте важливу інформацію.

Міцно прикутий до крісла, Каркароф, наскільки міг, випростався.

— Маю, пане, — підтвердив він. Гаррі впізнав у його переляканому голосі знайому улесливу нотку. — Я прагну бути корисним для міністерства. Хочу допомогти. Я... Я знаю, що міністерство намагається виловити останніх прибічників Темного Лорда. Я з усієї сили бажаю посприяти, чим тільки зможу..

Лавками прокотився гул. Деякі чарівники й чарівниці оглядали Каркарофа з зацікавленням, інші — з відвертою недовірою. І тоді з другого боку від Дамблдора долинуло знайоме гарчання:

— Мерзота.

Гаррі нахилився вперед, щоб побачити, хто сидів біля Дамблдора. То був Дикозор Муді — хоч його вигляд помітно відрізнявся від теперішнього. Обидва його цілком звичайні ока неприязно втупилися у Каркарофа.

— Кравч збирається його випустити, — тихо сказав Муді Дамблдорові. — Вони уклали угоду. Щоб його вистежити й зловити, я витратив довгих шість місяців, а тепер Кравч збирається його випустити заради кількох нових імен. На мою думку, треба просто вислухати інформацію і знову віддати його дементорам.

Дамблдор незгідно шморгнув своїм довгим, гачкуватим носом.

— А, я й забув... ви ж, Албусе, не любите дементорів, — на обличчі Муді з'явилася крива посмішка.

— Не люблю, — спокійно відповів Дамблдор. — Мені здається, що міністерство робить неправильно, маючи справи з такими створіннями.

— Але ж для цієї мерзоти... — неголосно пробурмотів Муді.

— Каркароф, ви кажете, що готові назвати нам імена, — промовив містер Кравч. — Ми слухаємо.

— Ви повинні зрозуміти, — поквапцем заговорив Каркароф, — що Той-Кого-Не-Можна-Називати завжди діяв таємно... він волів, щоб ми... тобто його прибічники... Я зараз щиро шкодую, що колись зарахував себе до них...

— Давай далі, — глузливо посміхнувся Муді.

— ...ми ніколи не знали імен усіх своїх колег — тільки йому це було відомо...

— Дуже мудро. Щоб такий, як Каркароф, не зміг усіх виказати, — пробубонів Муді.

— Але ж ви кажете, що маєте для нас якісь імена, — промовив містер Кравч.

— Я... Я маю, — затамувавши подих, сказав Каркароф. — І наголошую, що це дуже важливі прибічники. Я на власні очі бачив, як вони виконували його накази. Надаю цю інформацію на знак того, що я цілком і повністю його зрікаюся, і що я переповнений каяттям, таким глибоким, що ледве...

— То які це імена? — перебив його містер Кравч.

Каркароф глибоко вдихнув.

— Це Антонін Дологов, — сказав він. — Я... Я бачив, як він закатував незліченну кількість маґлів та... та супротивників Темного Лорда.

— І сам йому допомагав катувати, — пробурмотів Муді.

— Ми Дологова вже заарештували, — сказав Кравч. — Спіймали його відразу після вас.

— Невже? — очі Каркарофа розширилися. — Я... я дуже радий це чути!

Та було помітно, що це не так. Каркарофа новина вразила. Він назвав ім'я — і це нічого йому не дало.

— Ще якісь? — холодно спитав Кравч.

— Так-так... був іще Розьє, — швидко вигукнув Каркароф. — Еван Розьє.

— Розьє мертвий, — сказав Кравч. — Його теж упіймали незабаром після вас. Він вирішив за краще відбиватися, і був убитий у сутичці...

— І забрав з собою частинку мене, — прошепотів Муді. Гаррі придивився й побачив, як він показує на свій ніс, де не вистачало чималого шматка.

— Розьє заслужив смерті, як ніхто! — сказав Каркароф. У його голосі вчувалися панічні нотки. Він почав боятися, що його інформація не знадобиться міністерству. Погляд Каркарофа метнувся до дверей, за якими, поза сумнівом, на нього чекали дементори.

— Ще якісь? — запитав Кравч.

— Так! — закивав Каркароф. — Ще Траверс — він помагав убивати Маккінонів! Мульцибер — він спеціалізувався на заклятті "Імперіус" і змусив силу-силенну людей до жахливих вчинків! Ще Руквуд — він був шпигуном і постачав Тому-Кого-Не-Можна-Називати корисну інформацію з самого міністерства!

Цього разу Каркароф, здається, влучив у яблучко. Публіка загула, перемовляючись.

— Руквуд? — перепитав містер Кравч, киваючи жінці, що сиділа перед ним. Та відразу ж почала щось писати на аркуші пергаменту. — Авґустус Руквуд з відділу таїнств?

— Саме так, — швидко підтвердив Каркароф. — Думаю, він використовував добре налагоджену мережу чарівників, що збирали інформацію, як усередині міністерства, так і за його межами...

— Але Траверса й Мульцибера ми вже взяли, — сказав містер Кравч. — Каркароф, якщо це все, вас повернуть до Азкабану, поки ми не вирішимо...

— Це ще не все! — у відчаї закричав Каркароф. — Стривайте, я скажу ще!

Навіть у світлі смолоскипів Гаррі бачив, як Каркароф укрився потом. Його бліде лице різко контрастувало з чорним волоссям та бородою.

— Снейп! — заволав він. — Северус Снейп!

— Снейпа наша рада виправдала, — холодно мовив Кравч. — За нього поручився Албус Дамблдор.

— Ні! — з усієї сили закричав Каркароф. Ланцюги не відпускали його з крісла. — Я вас запевняю! Северус Снейп — смертежер!

Дамблдор звівся на ноги:

— Я вже давав свідчення з цього приводу, — спокійно промовив він. — Северус Снейп і справді був смертежером. Та він перейшов на наш бік ще перед падінням лорда Волдеморта. Ризикуючи собою, він шпигував на нашу користь. Тепер з нього такий самий смертежер, як і з мене.

Гаррі глянув на Дикозора Муді, обличчя якого мало вельми скептичний вираз.

— Що ж, Каркароф, — незворушно сказав Кравч. — Ви нам допомогли. Я перегляну вашу справу. А поки що ви повернетеся до Азкабану...

Голос містера Кравча почав стихати. Гаррі озирнувся. Підвал танув, наче дим. Усе зникало, він бачив лише власне тіло, решту поглинала темрява...

І раптом підвал знову повернувся. Гаррі сидів на іншому місці. Так само на найвищій лаві, але тепер ліворуч від містера Кравча. Атмосфера була цілком інакша: спокійна, навіть весела. Чарівниці й чарівники розмовляли між собою, наче прийшли на якесь спортивне змагання. Увагу Гаррі привернула чарівниця, що сиділа біля протилежної стіни, на середній лаві. Вона мала коротке біляве волосся, була вбрана в червону мантію і гризла кінчик ядучо-зеленого пера. Безперечно, то була молода Ріта Скітер. Гаррі озирнувся. Дамблдор знову сидів поруч, вбраний у нову мантію. Містер Кравч мав стомлений і хворобливий вигляд. Гаррі зрозумів: це був інший спогад, інший день... інший суд.

Двері відчинилися і до приміщення увійшов схвильований Лудо Беґмен.

Але то був не теперішній огрядний Лудо Беґмен зі зламаним