Брет Істон Елліс - Американський психопат

з шикарною дівчиною, яку, здається, звати Слива — без прізвища, просто Слива, вона чи то акторка, чи то модель, і здається, ми всі вважаємо її крутою. Ми сперечаємось щодо того, де варто забронювати столик — «Східний Фламінго», бар «Устриця», «220», «Контржиття», «У Майкла», «Спаго-Іст», «Ле Сирк». Роберт Фаррелл теж тут, перед ним на столі «Лотус Квотрек», переносний прилад для оцінювання акцій, і він натискає на кнопки, висвітлюючи останні результати. Що на нас за одяг? Мак-Дермотт — у кашеміровому спортивному піджаку, шерстяних штанах та шовковій краватці, «Гермес». Фаррелл вбраний у кашемірову жилетку, шкіряні черевики, шерстяні трикотинові штани, «Ґаррік Андерсон». Я вдягнув шерстяний костюм «Армані», черевики «Аллен-Едмондз», нагрудну хустинку «Брукс Бразерс». Ще на комусь костюм, пошитий «Андерсон енд Шеппард». Хтось, схожий на Тодда Лаудера, і, насправді, може, й він, показує нам великі пальці через усю кімнату і т. д., і т. п.

Як завжди, мене закидують питаннями, як-то: Чи збігаються правила для носіння нагрудної хустки з правилами для білого смокінга? Чи є взагалі різниця між мокасинами та сліпонами? Мій футон розплющився, і на ньому незручно спати — що мені робити? Як можна дізнатися про якість компакт-диска, перш ніж купити його? Які вузли для краватки не такі огрядні, як віндзорський? Як зберегти еластичність светра? Чи є поради для купівлі смушевого пальта? Звісно, я думаю про інші речі, ставлю собі інші питання: Чи я не фітнес-наркоман? Людина чи конформізм? Чи є в мене шанси на побачення з Сінді Кроуфорд? Якщо ти — Терези за гороскопом, це щось означає? І якщо означає, чи можна це довести? Сьогодні я був одержимий ідеєю надіслати кров Сари, націджену з її піхви, факсом до її офісу на Мангеттені, відділу злиття. Зранку я не був на тренуванні, бо зробив намисто з хребців якоїсь дівки й вирішив лишитися вдома, тож вдягнув його і мастурбував у ванні з гарчанням і стогонами, наче дикий звір. Потім я подивився кіно про п’ятьох лесбійок та десять вібраторів. Улюблена група — «Токінґ Гедз». Напій — «Джей енд Бі» чи «Абсолют» з льодом. Телешоу — «Вечірнє шоу з Девідом Леттерманом». Безалкогольний напій — дієтична пепсі. Вода — «Евіан». Вид спорту — бейсбол.

Розмова котиться сама собою, нема ані справжньої структури, ані чіткої логіки, ані почуттів. Звісно, це не стосується її власної, прихованої логіки. Просто слова, як у кіно, що погано озвучили, і вони накладаються одне на одне. Мені важко приділяти їм увагу, бо мій банкомат почав говорити до мене, інколи він лишає на екрані дивні повідомлення зеленими літерами, на кшталт: «Влаштуй жахливу сцену в «Сотбіз»», чи «Вбий президента», чи «Згодуй мені бездомного кота», а до того мене налякала лавка в парку, яка шість кварталів бігла за мною вечором минулого понеділка і теж говорила до мене. Розлад особистості — я спокійно його приймаю. Однак єдине питання, яке я зміг додати до розмови, — стривожене: «Я нікуди не піду, якщо у нас не заброньований столик, тож ми його десь бронюємо чи ні?» Я помічаю, що всі ми п’ємо сухе пиво. Цікаво, я один це помічаю? На мені ще окуляри без діоптрій у фальшивій черепаховій оправі.

На екранах «У Гаррі» демонструється «Шоу Патті Вінтерс» — тепер його показують удень, ближче до Геральдо Рівери, Філа Донаг’ю та Опри Вінфрі. Сьогодні тема — Чи економічний успіх рівнозначний щастю? Нині «У Гаррі» на це відповідають однозначним ревінням: «Точно!», за яким ідуть крики і дружнє підбадьорювання один одного. Зараз на екрані — уривки з інаугурації президента Буша, що відбулася раніше цього року, потім промова колишнього президента Рейґана, яку Патті ледве чутно коментує. Скоро починаються нудні суперечки щодо того, бреше він чи ні, хоча ми й не чуємо слів, не можемо їх розчути. Першим (і, в принципі, єдиним) починає скаржитись Прайс, котрого, здається, турбує щось інше, однак він використовує цю можливість, щоб вилити своє невдоволення, і, недоречно вражений, питає:

— Як він може так брехати? Як він може пхати нас у це лайно?

— Господи, — стогну я. — Яке лайно? То де у нас заброньований столик? Тобто я не те щоб дуже голодний, але я хочу мати десь столик. Як щодо «220»? — Ще дещо спадає на думку: — Мак-Дермотте, яка в цього закладу оцінка в «Заґаті»?

— Нізащо, — скаржиться Фаррелл, перш ніж Крейґ встигає відповісти. — Кокс, який я дістав там минулого разу, був настільки розбавлений проносним, що мені довелось випорожнитись у «М. К.».

— Так, так, життя паршиве, а потім ти помираєш.

— Вечір тоді був зіпсований.

— Ти там не з Кирією тоді був? — питає Ґудріч. — Може, це його й зіпсувало?

— Вона піймала мене на другій лінії, що я міг зробити? — знизує плечима Фаррелл. — Я вибачаюсь.

— Піймала на другій лінії, — штовхає мене Мак-Дермотт, він сумнівається.

— Замовкни, Мак-Дермотте, — каже Фаррелл, клацаючи Крейґовими підтяжками. — З жебрачкою переспи.

— Ти дещо забув, Фаррелле, — згадує Престон. — Мак-Дермотт сам жебрак.

— Як Кортні? — хтиво питає Крейґа Фаррелл.

— Просто скажи «ні», — сміється хтось.

Прайс відриває погляд від телевізора, дивиться на Крейґа і намагається приховати злість, показуючи на екран телевізора і питаючи мене:

— Аж не віриться. Він здається таким… нормальним. Наче він… ні до чого. Такий… безпечний.

— Чувак, чувак, — каже хтось. — Облиш, облиш.

— Він і є безпечний, ти, ботане. Був зовсім безпечним. Як і ти, зовсім безпечний. Але він справді зробив усю цю дурню, а ти не зміг нас навіть у «150» провести, що ще я можу сказати? — знизує плечима Мак-Дермотт.

— Я не розумію, як хтось, байдуже хто, може так виглядати і бути залученим до такого лайна, — каже Прайс, ігноруючи Крейґа, відводячи очі від Фаррелла. Він витягає сигару і сумно роздивляється її. Мені досі здається, що на чолі Прайса є пляма.

— Бо за ним була Ненсі? — припускає Фаррелл, дивлячись у свій «Квотрек». — Бо це все Ненсі зробила?

— Як тобі може бути настільки, чорт забирай, плювати на це? — з Прайсом, вочевидь, сталося щось моторошне, бо голос у нього звучить справді стурбовано.

Ширяться чутки, що він був на реабілітації.

— Дехто просто народжується крутим, що тут скажеш, — посміхається Фаррелл і знизує плечима.

Я сміюся з цієї відповіді, бо Фаррелл настільки