Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

260

З кн.: Pava, Business Ethics: A Jewish Perspective, 92.

261

Почалася сучасна епоха; мені здається, що вона почалася разом із накопиченням капіталу в XVI ст. Я вважаю (з огляду на причини, якими не хочу обтяжувати цю дискусію), що вихідними факторами для цього стало зростання цін та спровоковане ним зростання прибутків. Своєю чергою, ці фактори пов’язані з появою золота та срібла, що його іспанці привезли з Нового Світу в Старий. І з цього часу приспана сила накопичення за складним відсотком прокинулася й повернула собі колишню силу, яку зберігає аж до наших днів. А сила накопичення, з якою діяв складний відсоток упродовж двох століть, вражає уяву. (див.: Keynes. Economic Possibilities for Our Grandchildren.)

262

З кн.: Ferguson. The Ascent of Money, 31.

263

Там само, 25 і 28.

264

Там само, 31.

265

Там само.

266

Цим самим гроші дають змогу об’єднати й великі спільноти. Завдяки грошам ми можемо довіряти і людині, яку ми не знаємо, але яка поважає ті ж самі (грошові) цінності. «Тож зрештою це саме гроші сформували між людьми незрівнянно більше зв’язків, ніж було будь-коли до цього...», — як пише Георг Зіммель у своєму есе «Гроші в сучасній культурі», с. 12. Те, що гроші певним чином інституціоналізують довіру, проявляється в різних орнаментах, знаках і символах, якими й до сьогодні рясно всіяні банкноти й монети. Це певні «святі» символи державності, наших святих чи відомих історичних діячів. А банкнота чи її користувач ніби «присягають» на цих авторитетах: цим я вірю, цих поважаю, а цих я приймаю.

267

Див.: Simmel. Philosophie des Geldes.

268

Книга Буття 23:3-16. «І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хето-вим, говорячи: Я приходько й захожий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого. І відповіли сини Хетові Авраамові, та й сказали йому: Послухай нас, пане мій, ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою. І встав Авраам, і вклонився народу тієї землі, синам Хетовим, та й промовив до них і сказав: Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового, і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу. А Ефрон пробував серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи: Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою. І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі, та й сказав до Ефрона, так що чув був народ тієї землі, говорячи: Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою. А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому: Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай! І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, чотири сотні шеклів срібла купецької ваги».

269

Авраам отримує великі дари від Авімелеха, якого він увів в оману тим, що говорив про свою дружину Сару, що це його сестра: «І взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сару, жінку його. І сказав Авімелех: Ось край мій перед обличчям твоїм, осядь там, де тобі до вподоби. А Сарі сказав: Ось тисячу секлів срібла я дав братові твоєму. Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою. І перед усіма ти оправдана» (Буття 20:14-16).

270

Там само, 14.

271

Вихід 22:24.

272

Повторення Закону 23:20-21; див.: Левит 25:36-37, Єзекіїль 18.

273

З кн.: Ferguson. The Ascent of Money, 35.

274

Повторення Закону 24:6.

275

Левит 25: 35-37.

276

«Ми починаємо сприймати гроші всього лиш як засіб для отримання великих багатств, як безпосередньо саме багатство... Оскільки більшість людей не мислять свого життя інакше, ніж у гонитві заробляння грошей, уважаючи це найзвичнішою ціллю всіх своїх зусиль, часом складається враження, що всі втіхи в житті так чи інакше пов’язані з наявністю певної суми грошей: і згодом вони зі звичайного засобу та передумови перетворюються в кінцеву мету. Але коли цієї мети нарешті вдається досягти, приходить та сама смертельна нудьга та втома... адже гроші — це всього лиш міст до кінцевих цінностей, а на мості не можна жити». (З кн.: Simmel, Georg. Penize v modern kulture a jine eseje.)

277

Хоча Ф.А. Гайєк, наприклад, хотів, щоб кожна інституція друкувала свої гроші, які б потім між собою конкурували. Про це ж говорить і Сокол (див.: Sokol. Moc, penize a prävo).

278

«Тому з цілковитою підставою до лихварства ставляться з ненавистю, бо воно робить гроші предметом власності, усуваючи таким чином їхнє призначення, задля чого їх було впроваджено. Адже мета грошових знаків — проводити обмін. Отримування ж відсотків призводить до збільшення грошей, тому й назва цього збільшення — приплід... тому таке наживання статку є в основному протиприродним» (див.: Аристотель. Політика, 1258a39-1258b7).

279

Трохи перебільшуючи, можна було б сказати, що гроші можуть зробити те саме, що й алкоголь, який наділено схожою особливою силою. Він не в силах загалом підняти