Чарльз Діккенс - Посмертні записки Піквікського клубу

опиратись жодне серце — ні чоловіка, ні жінки, ні дитини. Він був найщасливіший споміж товариства, по кілька разів стискував руки одним і тим самим особам, а коли його руки бували вільні, із приємністю потирав їх, повертаючись туди та сюди на кожен новий вигук задоволення або цікавості і надаючи духу всім своїм щасливим і захопленим виглядом.

Оповіщено було про сніданок. Містер Піквік веде стару леді (яка надзвичайно багато говорить про одруження леді Толімглавер) до чільного місця за столом. Вордл сідає напроти; приятелі розташовуються з обох боків; Сем стає за стільцем свого пана; сміх та розмови вщухають; містер Піквік проказує подячну молитву, спиняється на хвилиночку і озирається, і від повні радості по щоках його котяться сльози.

Залишмо нашого старого друга в один з тих моментів незатьмареного нічим щастя, які, коли пошукати їх, звеселяють подеколи наше минуще існування тут. Бувають на землі темні тіні, але яскравішим зате здається світло, що контрастує з ними. Дехто, подібно до кажанів або сов, бачить краще в темряві, ніж при світлі. Ми, не маючи таких зорових здатностей, воліємо востаннє глянути на компаньйонів багатьох наших самотніх годин тоді, як усіх їх осяює білий день.

Придбати багато справжніх друзів, щоб потім втратити їх, — така вже доля людська. Доля письменника— створювати собі уявних друзів і в процесі творчості втрачати їх. Та нещастя наше на цьому не обмежується: мусимо по закінченні роботи розповісти про долю своїх героїв.

Згідно з цим звичаєм — безперечно, поганим — скажемо й ми кілька слів з біографії товариства, яке зібралося в будинку містера Піквіка.

Містер і місис Вінкл, здобувши ласку старого джентльмена, переїхали незабаром до нововідбудованого дому, звідки до садиби містера Піквіка було не більше як півмилі. Містер Вінкл, ставши лондонським уповноваженим свого батька, змінив своє спортивне вбрання на звичайний костюм англійця.

Містер і місис Снодграс оселилися в Дінглі-Делі і хазяйнують на невеличкій фермі більше для розваги, ніж для прибутку. Містер Снодграс зазнає подеколи нападів меланхолії, і через це всі родичі та знайомі вважають його за поета, дарма що він не написав нічого, щоб підтримати свою репутацію. Є чимало знаменитостей у галузі літератури та науки, слава яких базується на таких же підставах.

Містер Тапмен, відтоді як приятелі його одружилися , а містер Піквік угніздився в Далвічі, живе постійно в Річмонді. Влітку часто буває на морських курортах, де його хвацький і молодявий вигляд ще й досі викликає захоплення в численних леді певного віку. Але містер Тапмен більше не закохується.

Містер Боб Сойєр, потрапивши спершу до об’яв про банкрутів, потрапив потім до Бенгалії в товаристві містера Бенджемена Елена, де обоє дістали хірургічні посади в Ост — Індській Компанії. Кожен з них по чотирнадцять разів хворів на жовту пропасницю, після чого вони зареклися пити поміркованіше і відтоді почувають себе значно краще.

Місис Бардл наймала свої кімнати багатьом самотнім джентльменам, мала на тому чималий зиск, але за порушення обіцянки одружитися не позивала нікого. Аторнеї її, Додсон і Фог, і тепер ще провадять свої справи, заробляють великі гроші і відомі всім, як найспритніші з найспритніших.

Сем Веллер додержав слова і протягом двох років лишався парубком. Коли після цього часу стара кастелянша померла, містер Піквік запросив на її посаду Мері з умовою, що вона одружиться з Семом, проти чого вона не сказала ні слова. У садку коло кухні завжди граються двоє дужих хлопчиків, і з цього факту можна зробити висновок, що Сем має родину.

Містер Веллер — старший цілий рік їздив на диліжансі, а тоді через подагру мусив піти на спочинок. Містер Піквік так щасливо влаштував його гроші, що старий вільно міг дати собі спокій і живе тепер на знаменитому постоялому дворі коло Шутерс-гіла. Там старого дуже шанують, а він пишається своїми дружніми стосунками з містером Піквіком і досі ще ненавидить удовиць.

Містер Піквік жив у своєму новому будинку і використовував дозвілля на те, що доводив до ладу свої нотатки, які згодом передав секретареві славетного колись клубу, або слухав, як читає уголос Сем, супроводячи читане коментарями, які завжди дуже потішали містера Піквіка. Спершу його хвилювали занадто часті запрошення хрестити дітей у Снодграса, Вінкла та Трандла, але згодом він призвичаївся, і тепер ставиться до цього, як до свого обов'язку. Він ніколи не шкодував, що допоміг Джінглеві, бо і цей джентльмен і Джоб Тротер стали цілком пристойними людьми, хоч і відмовились повернутися на місце колишніх своїх авантюр.

Містер Піквік трохи постарів, але зберіг властиву йому юнацьку бадьорість духу. Гарної години його не рідко можна бачити на прогулянці в околицях Далвіча, де він милується чудовими краєвидами. Його знають всі бідні люди і, зустрінувши, завжди почтиво скидають капелюх. Діти обожнюють містера Піквіка, так само проте, як і всі сусіди. Щороку різдвяними святами їздить він на ферму містера Вордла, де на той час збирається вся родина. В цих поїздках, та й в усіх інших, його супроводить вірний Сем. Між паном і слугою існує постійна й обопільна приязнь, яку зламати може тільки смерть.

Кінець.

Примітки

1

Власне, есквайр, — дворянин — землевласник, але англійці вживають це слово в адресах та листах, в офіціальних паперах тощо (як у нас пишуть вельмишановний" — В. Ш.)

2

Неодмінний віце-президент, член Піквікського клубу. Прим, автора.

3

Перший президент, член Піквікського клубу.

4

Манускрипт - рукопис(лат. мовою)

5

Уотермен (власне, буквально: перевізник, човняр) — в Лондоні був біля кожної постоянки найманих екіпажів. Він мусив напувати візницькі коні і стежити за чергою візників.

6

"Голден-Крос“ (.Золотий Хрест") — готель, при якому була контора диліжансів.

7

Імперіал — другий (відкритий) поверх диліжанса.

8

Гінея - старовинна англійська монета в 21 шилінг.

9

Соверен - золота монета в один фунт стерлінгів.

10

Негус - гаряче вино з водою, глінтвейн.

11

Черрі-бренді - вишнева наливка.

12

Джек Кеч - кат при кінці XVII ст., ім'я якого стало прозивним.

13

Гід - провідник.

14

Аторней -