Степан Іванович Наливайко - Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко

Сквира — місто, районний центр на Київщині, розташоване на річці Сквирці, притоці Росі, за 120 км від Києва. За документами кінця XIV ст. Сквира поряд з Яготином, Трилісами й іншими селами — власність Коримана, нащадка половецького князя Тугоркана (літопис мовить, що 1094 року київський князь Свя<359>тополк одружився з дочкою Тугоркана). 1390 року, коли більша частина українських земель підпала під владу Литви, литовський князь Володимир Ольгердович своєю грамотою підтвердив право володіти Сквирою та іншими землями на південний захід від Києва «Юрію Івантичу Половцю зе Сквири — Рожиновському». Ця грамота — перша письмова згадка про місто.

Можна припустити, що Сквира — одне з давніх городищ. У ХV ст. Сквира — укріплене поселення, оточене земляним валом. Тут був великий палац, господарські двори, млини й склади, стояв чималий військовий гарнізон. 1482 року кримські татари спустошили багато поселень Київщини, серед них і Сквиру. Після Люблінської унії 1569 року Сквира, як і інші українські міста, перебувають під Польщею і входить до Білоцерківського староства. 1591 року польський король Сигизмунд ІІІ видав київському воєводі князеві М.Ружинському грамоту на володіння Сквирою, заселення довколишніх земель і побудову замку. 1615 року Сквира стає слободою, а її жителі на 30 років звільняються від податків і повинностей. 1616 року місту надається Магдебурзьке право, 1629 року Сквира — у складі Київського воєводства. Під час визвольної війни 1648–1654 рр. Сквира виходить з-під влади Польщі й стає сотенним містом спершу Білоцерківського, а з 1651 року — Павлоцького полку. Після 1686 року Сквира знову під Польщею, з 1795 року — повітове місто Брацлавського намісництва, а з 1796 — Київської губернії.

Назву Сквира неодноразово етимологізувалася. В.А.Никонов пояснює її від рос. сквира — «тріщина», «щілина», припускаючи зв’язок і з рос. скверный — «поганий», «кепський». В.М.Топоров і О.М.Трубачов тлумачать назву Сквира на основі балтійської лексики, припускаючи метатезу (перестановку) Skirv на Skvir у слові, спорідненому з лат. Skirvyte, Skirvycio тощо. В.Петров підтримує їх і додає сюди назви Skir-upis, Skirvyte. А.Ванагас пов’язує гідронім Skvirblys з лит. skvirb-inti. На думку І.М.Желєзняк, таке пояснення видається прийнятним і для українського гідроніма з основою skvir (ТСУ, 322; ЕП, 101–102).

Українська лексика, зазначають дослідники, небагата на матеріал цього плану: діал. сквира — «сніг із вітром», «негода» (у Б.Грінченка), поліське сквира, сквера — «раптовий дощ із шквалистим вітром», сквирка — «невеличка дощова хмара». Припускається, що укр. сквира — «сніг із вітром» або «раптовий дощ», є саме дощ або сніг з великим вітром. Слово могло постати з лит. skvirbinti зі значенням «проймати», «простром<360>лювати», «пронизувати». В такому разі засвідчувалося б давнє запозичення з балтійських мов на терені України, пов’язане з балто-слов’янськими мовними контактами. Тому припускається, що гідронім Сквирка — балтизм, посталий тут у період максимальної близькості балтійських і слов’янських діалектів в близькому до Українського Полісся ареалі. Тож гідрооснову назви Сквира пояснюють, зокрема, як «та, що проймає підвищений або кам’янистий ґрунт». За такий здогад нібито промовляють природні особливості: річка Сквирка мовби розтинає підвищену місцевість, перш ніж вийти до більш низької заплави Росі.

Вважається також, що нинішня форма гідроніма Сквирка пройшла кілька етапів слов’янізації. Первісною була, очевидно, балтійська форма, яка на певному етапі втратила балтійське закінчення — перша умова адаптації балтійських назв у слов’янському мовному оточенні. Цей варіант (без балтійського закінчення) засвідчений писемно пам’яткою 1616 року, хоча виник значно раніше. Пізніше відбулося узгодження в граматичному роді зі словом річка, через що й постала форма Сквира. Сучасний варіант назви Сквирка — виразно вторинний і пізнішого походження, він являє тип українських річкових назв, однойменних з ойконімами, що містяться на цих річках. Із суфіксом ка, як правило, творяться назви лише невеликих річок. Припускається, що село Мала Сквирка в гирлі ріки Сквира старше за місто Сквира. Тут відомі балто-слов’янські старожитності, давньоруське городище, назване нібито за гідронімом, у гирлі якого розташоване. А найдавніші укріплення найчастіше зводилися біля злиття двох річок. Тут виявлені й давньоруські кургани з трупопокладенням на схід — їх вважають пам’ятками слов’янізованих балтів.

Дані гідронімії й археології нібито не заперечують існування балтійського етносу в ареалі верхнього лівобережного Надросся у першій половині І тис. н.е. А гідронімний матеріал й археологічні дані підтверджують думку, що на Середній Наддніпрянщині, в басейні Росі, з І тис. до н.е. простежується постійне населення з дуже близькими балтійськими та слов’янськими етнічними й мовними ознаками. Тож імовірно, що гідронім Сквирка й постав у період, коли прабалтійська мова розпалася на дві діалектні групи, а литовська зблизилася з деякими слов’янськими діалектами (ЕП, 100–104).

Таким чином, у даному ареалі при творенні назви Сквира до уваги береться мовна взаємодія <361> тільки двох етносів — балтійського й слов’янського. Впливу інших етносів і мов не передбачається.

Насамперед істотно визначити, які гідроніми на Сквир- відомі в Україні й поза нею.

Як зазначалося, у верхній частині басейну Росі (Сквирський і Білоцерківський райони Київщини) протікає річка Сквира (л. Росі п. Дніпра). Найдавніші згадки про неї: 1594 р. — Сквира; 1597 — Сквира-Руда; 1616 — Skvir-rzeka і варіанти — Skwira (1789), Сквирка (1815), суч. Сквирка.

В Україні є кілька виразно споріднених гідронімів: Скваровка — впадає в Мокру Бобрицю п. Дніпра або в Дніпро в с. Халеп’я Обухівського району на Київщині (згадана 1785 року). 1798 року ця ж річка згадується вже як Сквирівка. Гідронім Сквира в басейні Росі цих варіантів не має. Біля с. Сосниця на Чернігівщині під 1666 роком зафіксовано озеро Сквирень, пізніше — Сквиринець. Поза Україною ареал цієї назви йде на північ: р. Сквирня (п. Дону); р. Сквира (л. Снежеті, л. Десни, л. Дніпра); р. Сквиретянка (п. Теребки, л. Вехри, п. Сожу, л. Дніпра); р. Skvirblys у Литві. Таким чином, гідронім у басейні Росі — найпівденніший.

Оскільки назва річки в Обухівському районі засвідчує варіантність Сквар/Сквир, то сюди долучаються ще деякі гідроніми: р. Скварява (л. Сквині, п.