Джеймс Фенімор Купер - Звіробій

— Я не знаю руки, достойнішої за вашу, Звіробою, — враз відповіла дівчина. — Крім вашої руки, нічия не візьметься за цю рушницю.

— Коли йдеться про вправність, то, може, ви, дівчино, кажете правду, але ми повинні не тільки володіти вогнепальною зброєю, а й доречно її застосовувати. Мабуть, останнього я ще не навчився, отож заберіть тим часом рушницю. Вмираюча бідолашна істота, хай навіть пташка, примушує глибоко замислитися людину, яка не відає, коли настане її остання година, і яка майже певна, що не побачить заходу сонця. Я б відмовився від свого марнославного тріумфу, від тої втіхи, що її мені завдали моя тверда рука і пильне око, аби тільки цей орел опинився знову в гнізді з своїми пташенятами.

Слухачі були вражені цим проявом каяття, яке враз пойняло молодого мисливця, і то каяття з приводу вчинку такого звичайного, що люди рідко замислюються над його наслідками чи над стражданнями, котрих він може завдати беззахисним і безпомічним тваринам. Делавар зрозумів його слова, хоч навряд чи зрозумів почуття, що їх підказували, отож аби заспокоїти свого друга, він витяг гострого ножа і відтяв орлові голову.

— Небезпечна річ влада! — провадив мисливець. — І як небезпечно володіти нею і не вміти її використовувати! Тож не дивно, Джудіт, що можновладці так часто нехтують свої обов'язки, коли навіть людям звичайним і простим буває важко чинити по правді й ухилятися від лихих учинків. А одне зле діло неодмінно веде за собою інше! Аби я не дав слово вернутися до мінгів, я б знайшов гніздо цього створіння, хай би навіть мені довелося блукати лісами два тижні,— хоч людина, що знається на звичках орлів, ураз знайде орлине гніздище, — .але я б волів ходити лісами два тижні, аби покласти край стражданням пташенят.

— Радісно мені чути ваші слова, Звіробою, — зауважила Гетті.— Гадаю, бог простить вам той лихий учинок, пам'ятаючи ваше щиросерде каяття. Я й сама думала, що негоже вбивати безвинного птаха, і хотіла сказати вам це, поки ви цілились. Але — сама не знаю, як воно сталося, — мені було так цікаво, чи ви влучите орла на тій висоті, що я забула про свій намір, аж поки зле діло довершилося.

— Атож, так воно й буває, моя добра Гетті. Ми бачимо наші провини й помилки, коли вже пізно їх виправити! Проте я радий, що ви промовчали, бо навряд чи ту мить мене спинило б ваше слово; інакше я погрішив би також і тим, що не послухав розумної мови. Так, докори сумління завжди важко терпіти, але бувають часи, коли вони стають нестерпні.

Звіробоєві навіть на думку не спадало, що волею недовідомого провидіння, яке ховає майбутнє під непроникливою для людського ока габою, той самісінький вчинок, за який він картав себе так немилосердно, мав визначити його долю. Не на часі розповідати, як і коли виявився вплив того вчинку, про те ви довідаєтеся з подальших розділів. Охоплений каяттям юнак поволі вийшов з «ковчега» і мовчки сів на помості. Сонце підбилось уже височенько, і, взявши до уваги цю обставину разом з почуттями, які гнітили йото душу, він вирішив негайно повернутись у ворожий табір. Дізнавшися про намір свого друга, делавар налаштував човника, а Уа-та-Уа подбала, щоб йому зручно було сидіти. Зробили вони це наче між іншим, але Звіробій чудово все бачив і оцінив їхню старанність. Коли човен був налаштований, обоє повернулися до Джудіт і Гетті, котрі не відходили од молодого мисливця.

— Навіть найкращим друзям часто доводиться розлучатися, — почав він, коли круг нього зібрався весь гурт. — Так, дружба не може змінити шляхів провидіння, і хоч які приязні наші почуття, ми повинні розлучитися. Я часто думав, що бувають хвилини, коли наші слова закарбовуються в пам'яті людей глибше, аніж звичайно, і коли порада наша запам'ятовується надовше, бо уста, що вимовляють їх, навряд чи заговорять знову. Ніхто не відає, що з ним станеться на цім світі, отож коли друзі розлучаються, і то, мабуть, надовго, їм доречно сказати одне одному кілька ласкавих слів на прощання. Нехай усі зайдуть у ковчег, а хтось один залишиться; я розмовлятиму з кожним по черзі, а також вислухаю, що ви вважаєте за слушне сказати мені на відповідь; поганий-бо той радник, який не слухає порад інших.

Слухачі збагнули, чого він бажає, і індіяни негайно пішли, проте обидві сестри залишилися біля юнака. Звіробоїв погляд примусив Джудіт дати пояснення.

— З Гетті ви можете поговорити, пливучи до берега, — сказала вона швиденько. — Я хочу, щоб вона вас супроводила.

— А чи розумно це робити, Джудіт? Певна річ, за звичайних обставин недоумство має захистити від червоношкірих, але коли вони розлютуються, жадаючи помсти, важко сказати, що може статися. До того ж…

— Що ви хотіли сказати, Звіробою? — спитала Джудіт.

В її ласкавому голосі вчувалася майже ніжність, хоч вона силкувалася стримати свої почуття і приборкати хвилювання.

— Та просто те, що бувають такі видовища, яких краще не бачити навіть людям з таким слабким розумом і пам'яттю, як у Гетті. Отож, Джудіт, краще нехай я попливу сам, а сестра ваша залишиться.

— Не турбуйтеся за мене, Звіробою, — озвалася Гетті, яка зрозуміла не всю розмову, але збагнула, про що йдеться. — Я недоумкувата, а це, кажуть, дозволяє мені ходити скрізь, до того ж я завжди ношу з собою біблію. Дивна річ, Джудіт, як усілякі люди, — трапери й мисливці, червоношкірі й білі, мінги й делавари шанують і бояться біблії!

— Гадаю, ти, Гетті, не маєш аніякісіньких підстав боятися насильства, — відповіла сестра, — тому я наполягаю, щоб ти супроводила нашого друга в гуронський табір. Це не завдасть ніякої шкоди ані тобі, ані будь-кому іншому, а Звіробоєві може стати у великій пригоді.

— Саме не час сперечатися, Джудіт; отож хай буде по-вашому, — відповів юнак. — Збирайтеся, Гетті, та сідайте в човника, бо я хочу сказати на прощання вашій сестрі кілька слів, яких вам краще не чути.

Джудіт і її співрозмовник мовчали, поки Гетті їх залишила, а тоді Звіробій продовжив розмову діловим тоном, наче її перебила якась звичайна обставина.

— Слова, сказані на прощання, — можливо, останні, що їх ми чуємо від друга, — не скоро забуваються, — повторив він. — Тому, Джудіт, я хочу поговорити з вами, як брат із сестрою, бо ж за віком мені не випадає бути вашим батьком. Одразу ж хочу застерегти вас проти ворогів, з яких двоє, можна сказати, йдуть за вами назирці й чигають на вас усюди. Перший