Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Та зараз, на власні очі я бачила як Серце твого Дракона пробудилося. Тобто, у нас нарешті з’явився шанс знищити Морока. Лишалося лиш знайти спосіб, як позбутися його лихої Енергії. І його я також знайшла.

Багато років тому, Дарій не даремно обрав саме тебе носієм Серця. «Лиш чиста і невинна енергія здатна втримати Демонічну сутність» - Так говорив він Марго і так він говорив своїй дружині у моєму ведінні.

А хто може бути чистішим ніж невинне дитя, яке народившись ще не встигло пізнати зла і жорстокості цього світу. В додачу, ти мав особливу і сильну енергію – Серце Дракона. Тому, хто як не ти, міг винести цей страшний тягар.

«Та лиш пожертва душі, що зазнала втрат і мук від цього світу, однак залишилася чистою і непорочною, зможе знищити Серце Демона, щоб дозволити Дракону врятувати все людство».

Про яку саме пожертву йшла мова у моєму сні? Хто ця душа, що зазнала мук? Я довго ламала голову, що могли значити ці слова, аж поки ти одного разу не сказав мені дещо:

- Я радий, що зміг зробити тебе щасливою. Після всіх тих тортур і знущань, яких ти натерпілася, я радий, що вніс у твоє життя щось хороше.

І тоді я збагнула, що пожертвою має стати моє життя. Я маю померти, забравши з собою Серце Демона. Лиш так ми зможемо здолати його. Без свого Серця Морок залишається звичайним, смертним магом, наділеним лиш темними силами.

Якщо ти гадаєш, що це рішення прийшло до мене легко. То ти сильно помиляєшся. Я не знала, як зможу піти, залишивши тут тебе і Ліну. Я ж Вас так сильно люблю. Ви двоє стали моїм світлим променем у цьому, часом, жорстокому і такому несправедливому світі. Та саме через Вас я і наважилася на цей крок. Задля Вашого світлого майбутнього, в якому не буде зла.

Милий, коханий мій Драгане, пробач мені. Та заради Вас я ладна віддати все, навіть власне життя.

Кохаю тебе, мій  істинний Драконе.

І оберігай нашу донечку.

                                                                                                 Завжди твоя, Мира»

- Вона знала, що всі ми помремо і зробила все, щоб цього не трапилося. – Після того, як Троян завершив читати листа, Драган не витримав і кімнатою роздалися його гучні, сповнені болю ридання.   

Стільки років він стримував свій відчай і горе, що накривали його з головою. А сьогодні врешті решт не витримав та зняв свою броню.  

- Друже. – Троян, який також не зміг втримати одиноку сльозу, що скотилася по його щоці, торкнувся плеча товариша.

- Минуло п’ять років, з моменту як її не стало, а я й досі не можу відпустити. Кожного дня я згадую її сміх і те, як вона полюбляла ходити босоніж по зеленій траві. Кожного дня.

Троян мовчав. Він розумів, що його другу необхідно випустити ту тугу, що всі ці роки пожирала його з середини.   

- Я все не міг збагнути, чому перед смертю вона говорила «На моїх плечах лежить його Серце. Сподіваюсь ти колись мене пробачиш, коханий. Та тільки так я зможу врятувати вас усіх». Все ламав голову, що значили ці її слова. А сьогодні нарешті зрозумів. – Драган глянув на малюнок та лист, що лежали в руках Трояна.

В кімнаті повисла тиша. Кожен з чоловіків думав про щось своє.

- Ти сюди не заходив п’ять років. – Першим мовчанку порушив Троян. – Все минав цю кімнату. Що ж змусило тебе сьогодні порушити це правило?  

- Мені наснився сон. Я стояв на березі моря і вдивлявся у хвилі, що ліниво накочували на пісок. А потім, поруч з’явилася Мира. Так тихо і не помітно, немов стояла там від самого початку. І знаєш, я чомусь не накинувся на неї обіймаючи і обіцяючи, що нікуди більше не відпущу. Я просто стояв і боявся ворухнутися, думаючи, що вона зникне. Розвіється неначе міраж. Першою тишу порушила Мира. «Сьогодні море по особливому гарне» - Говорила вона. «Меліні б тут сподобалося». Її вуст торкнулася така сумна посмішка.

Драган усміхнувся. Він все прокручував і прокручував у себе в голові сьогоднішній сон.

- Я так не хотів, щоб вона йшла, тому взяв її за руку і міцно стиснув. Вона була такою справжньою, Трояне. На якусь мить я подумав, що це зовсім не сон, а реальність. Та все закінчилося, коли Мира тихо промовила «Відпусти мене, Драгане. Не тримай більше тут. Я свій вибір зробила і ні про що не шкодую. А ти маєш жити. Якщо не заради себе, то заради нашої дочки. Їй не вистачає тебе». Моє серце розривалося від її слів. Як я міг відпустити? Я подивився на неї і запитав «Навіщо? Навіщо ти це зробила?». І знаєш що вона мені відповіла. «Я повинна була. Або я, або всі кого я так сильно любила. Іншого виходу просто не було». Після цього вона повернулася і, ніжно поцілувавши мене, зникла. Взяла і просто зникла. Прокинувшись, я все прокручував і прокручував цей клятий сон в свої голові. А потім, прийшов сюди. Не знаю, що я хотів знайти чи побачити, але мене нестримно тягнуло в цю кімнату. І як бачиш, не даремно. О Богине, я був таким дурним і сліпим!

Драган провів рукою по волоссі. За ці роки нарікань та звинувачень самого себе в смерті дружини, чоловік помітно змарнів.  Під очима залягли синці, а на обличчі побільшало зморшок.

- Нам всім її не вистачає. Але не варто себе звинувачувати, друже. Думаю, Мира б не хотіла, щоб ти витрачав решту свого життя на випивку та дорікання. Не для цього вона віддала власне. До того ж, у тебе є донька, яка робить все можливе, щоб привернути твою увагу. Не будь для Меліни таким батьком, яким Владлен був для Мири.