Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

це невідома мені людина, яка просто на мені зациклилася. У другому випадку ми маємо справу із знайомим, який хоче мені помститися або зіпсувати мені життя через якісь особисті мотиви.

— Цікава думка. Як вона виникла?

— Я… обговорювала сьогодні ситуацію з однією людиною. Назвати її я не можу, але вона гадає, що погрози від справжнього маніяка виглядали б інакше. Перш за все, маніяк не став би писати листи Еві Карлссон. Цей вчинок абсолютно не вписується в типову картину.

Сусанн Ліндер повільно кивнула:

— У цьому щось є. Знаєш, я ж так і не читала листів, про які ти говориш. Можна на них поглянути?

Еріка принесла лептоп і поставила його на кухонному столі.

Близько десятої години вечора Моніка Фігуерола і Мікаель Блумквіст вийшли з поліцейського управління і зупинилися на тому ж місці в Крунуберґспаркен, що й напередодні.

— Ось ми і знову тут. Ти збираєшся зникнути, щоб працювати, чи хочеш піти до мене додому і зайнятися сексом?

— Ну…

— Мікаелю, не думай, що я на тебе тисну. Якщо тобі треба працювати, йди.

— Послухай, Фігуероло, я відчуваю, що потрапляю в страшенну залежність від тебе.

— А ти не бажаєш ні від кого залежати. Ти це хочеш сказати?

— Ні. Не зовсім так. Але сьогодні вночі я повинен поговорити з однією людиною, і це забере деякий час. Ти заснеш раніше, ніж я звільнюся.

Вона кивнула.

— Бувай.

Він поцілував її в щоку і попрямував до автобусної зупинки на Фрідхемсплан.

— Блумквісте! — гукнула вона.

— Що?

— Завтра вранці я теж вільна. Якщо встигнеш, приходь снідати.

Розділ 21

Субота, 4 червня — понеділок, 6 червня

Узявшись за начальника Інформаційного відділу Андерса Хольма, Лісбет Саландер відчула лихі передчуття. Йому було п’ятдесят вісім років, і, отже, він випадав з її групи, але Лісбет усе-таки включила його, оскільки вони з Ерікою Берґер були розсварені. Він мав схильність до інтриг і розсилав різним людям електронні листи з доносами про те, що хтось погано виконав свою роботу.

Лісбет відразу помітила, що Хольм не любить Еріку Берґер і що значне місце в його листах займають пасажі про те, що сказала або зробила «ця баба». В Інтернеті він відвідував виключно сайти, що мають стосунок до його професійної діяльності. Якщо ж у нього були інші інтереси, то їм він вочевидь віддавався у вільний час і за допомогою іншого комп’ютера.

Із списку кандидатів на роль «Отруйного пера» Лісбет його не викреслила, хоча і не дуже вірила в те, що це він, — Хольм страшенно зарозумілий і не став би ходити манівцями, вигадуючи анонімні листи. Якби він захотів назвати Еріку Берґер шльондрою, він зробив би це відкрито. І він здавався не схожим на людину, яка взяла б на себе труд уночі лізти до чужого будинку.

Близько десятої Лісбет зробила перерву і зайшла на «Stolliga_Bordet», але Мікаель Блумквіст поки не відгукнувся. Це її трохи розсердило — її цікавило, чим він займається і чи встиг на зустріч Телебор’яна з Юнасом.

Потім вона повернулася до сервера «СМП».

Наступним у списку значився секретар спортивної редакції Клас Лундін, двадцяти дев’яти років. Відкривши його електронну пошту, Лісбет зупинилася і прикусила нижню губу, потім закрила скриньку Лундіна і перейшла на електронну пошту Еріки Берґер.

Вона прокрутила список повідомлень до раніших. Їх було досить небагато, позаяк адреса Еріки існувала лише з 2 травня. Першим отриманим нею повідомленням була ранкова службова записка, надіслана відповідальним секретарем редакції Петером Фредрікссоном, а далі протягом першого дня кілька чоловік надіслали побажання успішної роботи в «СМП».

Лісбет почала ретельно вивчати кожен лист, що надійшов на адресу Еріки Берґер. У листуванні з начальником інформаційного відділу Андерсом Хольмом прямо з першого дня виникли ворожі нотки. Вони, схоже, не сходилися ні в одному питанні, і Лісбет помітила, що Хольм ускладнював Еріці життя, посилаючи по два-три повідомлення навіть через дурниці.

Вона перескакувала через рекламу, спам і суто службові записки з новинами, зосередившись на особистій кореспонденції. Прочитала внутрішні бюджетні розрахунки, результати реклами і маркетингу та листування з начальником фінансово-планового відділу Крістером Сельберґом, що розтягнулося на тиждень і здалося їй просто бурхливою сваркою з приводу скорочень. Еріка Берґер отримувала роздратовані листи від начальника юридичної редакції, невдоволеного тимчасовим співробітником на ім’я Юханнес Фріск, якого вона очевидячки посадила за роботу над якимсь матеріалом, що вважався зайвим. Якщо відкинути перші привітальні повідомлення, складалося враження, що ніхто з керівництва не бачив нічого позитивного в жодному аргументі чи пропозиції Еріки.

Через деякий час Лісбет прокрутила пошту назад і зайнялася статистичними підрахунками. Висновки свідчили, що з усіх керівних працівників «СМП» лише четверо не намагалися підірвати позиції Еріки Берґер. Це були голова правління Берґшьо, відповідальний секретар редакції Петер Фредрікссон, відповідальний за головну сторінку Гуннар Маґнуссон і начальник відділу культури Себастьян Страндлунд.

Вони в «СМП» що, ніколи не чули про жінок? Адже в них усі керівники — чоловіки.

Найменше справ Еріка Берґер мала з начальником відділу культури: за весь час роботи в «СМП» вона обмінялася з Себастьяном Страндлундом лише двома повідомленнями. Редактор головної сторінки Маґнуссон надсилав найлюб’язніші і найприємніші мейли, Берґшьо був небагатослівний і сухий. Усі решта керівників квапилися завдати якомога більше ударів у спину.

Якого біса ця компанія мужиків узагалі взяла Еріку Берґер на роботу, якщо вони, схоже, роблять лише те, що з усієї сили намагаються її знищити?

Найтісніше їй, схоже, доводилося співпрацювати з відповідальним секретарем редакції Петером Фредрікссоном. Він неодмінно запрошувався як помічник на всі наради, готував службові записки та інформував Еріку про різні матеріали і проблеми, тобто фактично правив усім ходом роботи.

Він обмінювався з Ерікою десятком листів щодня.

Лісбет відібрала всі повідомлення від Петера Фредрікссона до Еріки і стала читати їх одне за одним. У кількох випадках у нього були заперечення щодо прийнятих Ерікою рішень, і він викладав об’єктивні причини. Еріка Берґер йому, схоже, довіряла, бо нерідко змінювала рішення, погоджуючись з його аргументами. Ворожості він ніколи не виявляв. Правда, не відчувалося і найменшого натяку на яке-небудь особисте ставлення до Еріки.

Лісбет закрила поштову скриньку Еріки Берґер і ненадовго задумалася.

Потім відкрила адресу Петера Фредрікссона.

Чума цілий вечір без особливого успіху морочився з домашніми комп’ютерами різних співробітників «СМП». Йому вдалося проникнути до начальника інформаційного відділу Андерса Хольма, позаяк у того була відкрита лінія зв’язку з робочим комп’ютером, щоб заходити у будь-який час доби, якщо знадобиться втручання. Особистий комп’ютер Хольма виявився одним з найнудніших, які Чумі доводилося зламувати.