Альбіна Яблонська - Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська

— Яно, — схопив він за плече, і я спробувала його вирвати з чіпких пальців. — Це зовсім не те, що ти думаєш!

— Ну так. Звичайно. Це не може бути тим, що я подумала. Адже такого ніколи раніше не було. Чи не так? Як я могла подумати, що ти ЗНОВУ ВИРІШИВ ЇЇ ТРАХНУТИ!

— Я цього не робив!

— Нічого, ще не вечір! Скоро вона надішле і решту відео — тоді й подивимося!

— Вона зняла це навмисно, щоб посварити нас!

— Отже, вона погана, бо зняла, як ви цілуєтеся?

Я хитала головою і несхвально цикала.

— Ми. Не. Цілувалися.

Він викарбував це і розтиснув долоню.

— Відео доводить інше. Твоя шия — теж доводить інше. Навіщо ти робиш із мене дурепу?

Горло затискало лещатами. Мені було шкода себе. Накривав жаль від того, що повірила. Повелася. Вирішила, що воно того варте. Але не варте. Геть не було варте. Відчула себе сміттям. Дешевим покидьком, який нічого не вартий в очах чоловіка.

— Я розумію, що зараз ти засмучена. Тому що думаєш, ніби я не дотримав обіцянки. Але, послухай мене, Яно... Усе не так. Усе було геть не так. Я заїхав до неї, щоб попрощатися з хлопчиком. А їй сказав, щоб більше не втручалася в наше життя. Я просто хотів, щоб вона нас більше не турбувала. У неї була істерика. Сльози. Я намагався її заспокоїти, щоб не накоїла дурниць. Але потім...

— Потім у тебе різко встав, як раніше? Ти збудився і забув про те, що казав на сраному Озері кохання, стоячи на колінах?

— Вона зробила це навмисно. Я намагався її відірвати від себе. І якби ти бачила далі. Ти б переконалася, що я не хотів того поцілунку. Це вона до мене присмокталася, а не я до неї.

Він намагався обійняти, але я виставила руки як блок між нами.

— Вибач, але я не можу в це повірити.

— Але це правда! Вона не хотіла нашого розриву — це так! Проте я не зраджував тебе сьогодні! Нічого такого не було! А це відео, яке вона надіслала — просто вистава!

— Засос на шиї — теж вистава?

Давид уперся руками в боки і підняв очі на стелю.

— Ти ж доросла жінка і розумієш, що засос поставити дуже просто. Миттєва справа. Я навіть не помітив, що це сталося. Хіба засос для тебе важливіший за моє слово?

Я дивилася на нього.

І розуміла, що можу кивнути.

Можу просто кивнути, бо це так.

Довбаний засос на його шиї для мене значить більше, ніж усі його слова разом узяті.

Я йому не вірю.

І цим усе сказано.

— Тобі доведеться заночувати в готелі.

— Яно. — Він намагався переконати мене, що я помиляюся. Але не розумів, що це робиться в його ж інтересах. Тому що я не витримаю. Я зірвуся. Ми страшенно поскандалимо. — Будь ласка. Адже ми тільки почали жити нормальним життям. Як сім'я.

— Я зібрала твої речі в сумки. Вони у вітальні. Сьогодні я хочу побути сама. Мені потрібно все обміркувати.

— Господи. Просто не віриться. — Він був злий і ходив по кухні. — Невже ми не можемо це просто обговорити, як чоловік і дружина?! Невже мені треба знову йти з дому, наче ми в розлученні і я роблю щось жахливе?! Що подумає Назар?!

— Я йому скажу, що ти у відрядженні.

— Відрядження на одну ніч?!

— Я не казала, що хочу тебе бачити завтра.

— Що? — На його обличчі застигло здивування. — Ти зараз серйозно?

— Мені потрібен час. Вибач. Але ти сам створив цю реальність. Пам'ятаєш? Не я це вигадала... Якщо за тиждень нічого нового не буде — я спробую подивитися на це з іншого боку. А тепер іди... Дякую за продукти. Далі я сама.