Кейт Фокс - Спостерігаючи за англійцями

на всі впевнені заяви, виголошені у Вступі, я поняття не мала, чи щось з того вийде, адже раніше такий метод вивчення національного характеру ніхто не застосовував.

Здається, усе вдалось. Або ж я трохи забігаю наперед. Йдеться про те, що мені цей метод дуже допоміг краще зрозуміти «основу основ» англійськості — «менталітет», «етос», «gemeingeist» («обопільний дух»), «культурний геном», називайте як хочете. Тепер, коли я бачу особливо дивну і безглузду поведінку англійців (а пишу я ці рядки в розпал різдвяних свят), то можу собі сказати щось на кшталт: «Ет, та це типовий випадок “соціальної не-дужості”, полікований алкоголем та межовим станом свята + гумор + поміркованість» (я зазвичай не кажу цього вголос, щоб люди, бува, не подумали, що мені бракує клепки в голові).

Суть мого проекту, однак, аж ніяк не в тому, щоб запишатися і відчути себе всезнайкою. Вся суть у тому, що мої спостереження могли би стати в нагоді ще комусь. Як ви вже знаєте, розділ за розділом, я ретельно аналізувала всі наші дивацтва, тож книжка трохи скидається на контрольну з математики, де на вимогу вчителя «поетапно розписано розв’язання задачі», а не просто подано остаточну відповідь. Себто, якщо ви думаєте, що моя відповідь на питання «Що таке англійськість?» — неправильна, то ви принаймні бачите, де я могла помилитися. Поза тим, на цьому етапі ви знаєте про особливі риси англійськості, які ми тут намагалися виокремити, не менше, ніж я. Я не приберегла козирів у рукаві, щоб зблиснути ними під сам кінець. Та при бажанні ви б самі могли написати заключний розділ!

Список 

Я пообіцяла, як мінімум, подати перелік визначальних рис англійськості, а як максимум — щось на кшталт моделі, схеми чи діаграми, яка б показувала, як ці риси поєднуються між собою. Отож почнемо зі списку. У процесі «розв’язання» я виробила щось на зразок скорописної формули на позначення цих рис — зводиться вона до одного слова на кожне поняття («соціальна не-дужість», «поміркованість», «песимізм»), і не подаватиму оновлені і доповнені визначення цих термінів. Як би я не любила вигадувати нові слова і гратися існуючими, я чудово розумію, що так можна захарастити дослідження новопридуманим науковим сленгом і виплекати непрохідні хащі нової, нікому не потрібної наукової дисципліни (її могли б назвати «Студії англійськості» чи ще якось так само беззмістовно). Щоб уникнути цього і щоб не завдавати собі труду щоразу гортати сторінки назад, аби перевірити, у якому саме значенні я використала термін «емпіризм», «чесна гра» чи ще якийсь із поданого списку, я вирішила врешті-решт подати впорядковані визначення кожної з особливих рис англійськості. Всього їх є десять: «ядро» і три «розгалуження» — рефлекси, світогляд та цінності.

Ядро. «Соціальна не-дужість»

Центральне «ядро» англійськості. «Соціальна не-дужість» — це скорописне позначення усіх хронічних соціальних комплексів та недоліків. «Соціальна не-дужість» англійців — це вроджений розлад на межі з симбіозом аутизму та агорафобії у латентній формі (політкоректний евфемізм тут такий — «труднощі із соціалізацією»). Нам бракує невимушеності, ми невмілі і незґрабні на ниві (чи то пак, на мінному полі) соціалізації. При перспективі соціального контакту нас охоплює збентеження, замкнутість, сором’язливість, відлюдкуватість, емоційний закреп, страх інтимності і тотальна неспроможність нормально та відкрито спілкуватися з іншими людськими істотами. Коли ми почуваємося незручно (а це майже завжди), то стаємо або дуже ввічливим, штивними і незґрабними, або ж галасливими, грубими, агресивними і взагалі нестерпними. Славнозвісна «англійська стриманість» та сумнозвісне «англійське хуліганство» — це симптоми «соціальної не-дужості». Те саме стосується і нашої нездорової любові до «приватності». Хтось з нас уражений недугом більше, хтось — менше. Хвороба ця, щоправда, виліковна (тимчасового полегшення / ремісії можна досягнути за допомогою соціальних фасилітаторів та помічників — ігор, пабів, клубів, розмов про погоду, інтернету, домашніх тваринок і т. д., або / і за допомогою ритуалів, алкоголю, чарівних слів та інших ліків), і ми маємо періоди «природних» ремісій на час спілкування з найближчими. Та повністю і безповоротно позбутися її неможливо. Більшість дивацтв — прямо чи опосередковано — беруть свій початок із соціального недомагання. Ось ключові фрази: «Дім для англійця — фортеця»; «Чудовий день, еге ж?»; «Ей, чого витріщився?»; «Не пхай носа, куди не просять»; «Не люблю втручатись, але…»; «Не роби комедій / сцен»; «Не привертай уваги»; «За собою пильнуй»; «Ere we go, ’ere we go» і «Enger-land! Enger-land! Enger-land!»[84].

Рефлекси

Глибоко вкорінені імпульси. Автоматичні, неконтрольовані реакції, думки / вчинки. Наш безумовний колінний рефлекс. Наш режим за замовчуванням. Закон гравітації у вимірі культури.

Гумор

Мабуть, найважливіший з трьох базових рефлексів. Гумор — це наш найефективніший вбудований антидот від «соціальної не-дужості». Коли Бог (чи якась Сила) нагородив нас «соціальною не-дужістю», Він / Вона / Воно дав нам ще й листочок подорожника — почуття гумору. В англійців нема ніякої монополії на гумор як такий, але визначальна риса англійського гумору в тому, що в англійській культурі і щоденному житті він всепроникний і всюдисущий. В інших країнах для гумору є «свій час і своє місце», а в англійців гумористичний підтекст присутній завжди і всюди. По суті, усі розмови англійців та всі їхні соціальні контакти передбачають хоча б трохи кпин, піддражнювань, іронії, дотепу, висміювання, гри слів, сатири, знецінювання, гумористичного самовисміювання, сарказму, перекривлянь, висміювання помпезності або просто виглуплювань. Гумор не є окремим, особливим видом розмов, це — режим за замовчуванням; це як дихати; без нього ми не можемо функціонувати. Англійський гумор — річ рефлекторна, безумовний колінний рефлекс, особливо тоді, коли нам незручно і незатишно. Не знаєш, що сказати — жартуй! У психотип англійця вбудоване табу на надмірну серйозність. У відповідь на всілякого роду пафос англієць оголює зброю — суміш цинізму, іронічної дошкульності, гидливого висміювання сентиментальності, впертого заперечення і відмови вірити чи захоплюватися солодкавою риторикою. А на додачу ми тішимося, коли від наших шпичаків лопаються надуті кульки помпезності та манія величі. (Не плутайте англійський гумор із «добрим» або щирим гумором. Зазвичай все навпаки: замість революцій та повстань ми маємо сатиру). Ключова фраза: «Ох, та годі тобі!» (наша народна фраза на всі випадки життя, вслід за «Все як завжди!»). Решту не перелічити — англійський гумор не мислимий поза контекстом, ось до прикладу: знецінення — «Непогано» (читай — просто надзвичайно); «Невеличка прикрість» (читай — катастрофа, жахіття, смерть), «Не дуже товариський» (читай — немислима жорстокість); «Як не вернусь, то не чекайте»[85] (читай: помираю! Хоч в оригіналі, якщо подумати, вони не мали гумористичного підтексту, мабуть).

Поміркованість

Ще один рефлекс, який засів глибоко всередині. Ще один режим за замовчуванням. Я послуговуюся терміном «поміркованість» як скороченням на позначення цілого комплексу понять. Нелюбов до крайнощів, надміру, до будь-яких суперлятивів. Страх змін. Страх метушні. Неприйняття і намагання обмежуватися у бажаннях. Обережність та зосередженість на сфері приватного та безпечного. Амбівалентність, апатичність, м’якотілість, посередність,