Ребекка Куанг - Республіка Дракона, Ребекка Куанг

як серце бухкає у скронях. — Венка схилилася над закріпленим арбалетом, уже чи не всоте перевіряючи спорядження. Він був натягнутий до максимуму, заряджений дванадцятьма перезарядними шворнями. — Хіба тобі не подобається ця частина?

— Я її ненавиджу, — сказав Кітай. — Таке враження, наче ми чекаємо власного ката.

На голові в Кітая виднілися помітні залисини. Він шаленів, чекаючи появи Імперського флоту, і Жинь розуміла чому. Вони обоє воліли б, щоб це їхні війська наступали, щоб це вони вирішували, коли атакувати й де саме.

У Сінеґарді їх учили, що вести оборонний бій, сидячи за нерухомими укріпленнями — це справжня катастрофа, бо ж так ворог отримує перевагу ініціативи. Якщо йдеться не про облогу, сидіння за оборонними спорудами — це майже завжди провальна стратегія, бо ж не існує незламних замків і неприступних фортець.

А на них попереду чекала не облога. Дадзі не хотіла заморити їх голодом. Та це їй було й не потрібно. Вона намірилася пробитися просто крізь головні ворота.

— Арлон не захоплювали вже багато століть, — зауважила Венка.

Кітай заламував руки.

— Ну, рано чи пізно удача завжди закінчується.

Республіка підготувалася до нападу, наскільки це взагалі було можливо. Генерали розмістили оборонні пастки. Розділили й розставили свої загони — сім артилерійських позицій на верхніх скелях, більшість військ відрядили на Республіканський флот, вишикуваний у каналі, а решта або охороняли узбережжя, або ж барикадували серйозно укріплений палац.

Жинь воліла б, щоб Цике також були на скелі й билися пліч-о-пліч із нею, але ані Бадзі, ані Суні не могли забезпечити їй підтримку з повітря в битві проти Фейленя. Їх обох призначили на військові кораблі в центрі Республіканського флоту, де просто під шквалом ворожого вогню їхні здібності можна було приховати від призахідницьких спостерігачів, де вони обоє могли завдати найбільшої шкоди.

— Неджа готовий? — Кітай оглядав канал.

Неджу виставили попереду флоту. Він вів у бій єдиний уцілілий військовий корабель, який міг брати участь у морському бою. Він мав скерувати корабель просто в центр Імперського флоту й розділити його.

— Неджа завжди готовий, — сказала Венка. — Він вистрілює, немовби…

— Годі вульгарностей, — сказав Кітай.

Венка осяйно всміхнулася.

З гирла каналу до них долинали приглушені серії вибухів. По правді, битва вже почалася: Міліція займалася жменькою укріплень у прибережній смузі, які слугували першою лінією оборони Арлона. Проте людей там вистачало лише для ведення гарматного вогню.

За оцінкою Кітая, це могло дати їм хвилин з десять.

— Он там, — різко сказала Венка. — Я їх бачу.

Вони підвелися.

Імперський флот з’явився просто перед ними. Жинь затамувала подих, намагаючись не панікувати від самого лишень розміру флоту Дадзі, об’єднаного з кораблями Цоліня.

— Що це Чан Ень задумав? — із натиском поцікавився Кітай.

Генерал Вовче М’ясо зв’язав човни докупи, закріпивши їх стерно до стерна в єдину, непорушну структуру. Флот перетворився на цільний таран страхітливого розміру з плавучою фортецею по центру.

— Як гадаєш, так вони борються з морською хворобою? — запитала Венка.

Жинь спохмурніла.

— Мабуть, що так.

Це здавалося розумним кроком. Імперські загони не звикли пересуватися водою, тож, певно, ліпше почувалися на закріпленій платформі. Але статичне утворення також було винятково небезпечне там, де мала битися Жинь. Якщо спалахне один корабель, полум’я легко перекинеться й на інші.

Дадзі так і не з’ясувала, що Жинь знайшла спосіб обійти Печатку?

— Це не через морську хворобу, — сказав Кітай. — Так Фейлень не розкидає їх по воді. І так вони матимуть перевагу, якщо ми спробуємо взяти їх на абордаж. Так вони забезпечують мобільність загонів між кораблями.

— Ми не братимемо їх на абордаж, — сказала Жинь. — Ми підпалимо їх як смолоскип.

— Оце бойовий дух, — сказала Венка з таким оптимізмом, якого більше ніхто не відчував.

Скріплений флот пробирався до скель дуже повільно. Військові барабани відлунювали по всьому каналу, доки фортеця невблаганно просувалася вперед.

— Я оце думаю, скільки ж потрібно людей, щоб рухати ту штуку, — приголомшено промовила Венка.

— А їм і не потрібна значна гребна сила, — сказала Жинь. — Вони пливуть униз за течією.

— Ну гаразд, але що з рухом убік…

— Будь ласка, помовчте, — випалив Кітай.

Жинь знала, що вони базікали про всякі дурниці, але не могла стриматися. У них із Венкою була однакова проблема. Вони мусили теревенити, бо інакше збожеволіли б від очікування.

— Ворота не витримають, — сказала Жинь, попри докірливий погляд Кітая. — Для них це ніби збити піщаний замок.

— То ти даєш їм хвилин п’ять, так? — запитала Венка.

— Радше дві. Приготуйся запалювати ту штуку.

Венка поплескала Кітая по плечу.

— Не перенапружуйся.

Він закотив очі.

— Ворота — не моя ідея.

У відчаї Вейсжа наостанок наказав солдатам скувати ворота до каналу всіма доступними залізними ланцюгами. Це могло стримати піратський корабель, але проти такого флоту було радше символічним жестом. Судячи зі звуків, Міліція намірилася просто вибити ворота тараном.

Бух. Жинь відчула, як завібрувало каміння під її ногами.

— Наскільки давні ті ворота? — запитала вона.

Бух.

— Давніші за цю провінцію, — сказала вона. — Може, такі ж давні, як Червоний Імператор. Неабияка архітектурна цінність.

— Яка прикрість.

— А хіба ні?

Бух. Жинь почула різкий тріскіт пошкодженої деревини, а потім шум, схожий на розривання тканини.

Ворота Арлона впали.

Імперський флот ринувся всередину. Канал освітила піротехніка. Величезні шестиметрові гармати, закріплені в Арлонських скелях, стріляли одна за одною, відправляючи пекучі кулі завбільшки з валуни в напрямку кораблів Чан Еня. Кожна з ретельно встановлених водних мін Кітая спрацьовувала одна за одною з приємним звуком тисячократно підсилених феєрверків.

Якийсь час Імперський флот огортала величезна хмара диму.

— Гарно, — зачудовано промовила Венка.

Кітай похитав головою.

— Це ніщо. Вони легко поглинуть втрати.

Він мав рацію. Коли дим розвіявся, Жинь побачила, що шуму було значно більше, аніж шкоди. Флот протиснувся крізь вибухи. Плавуча фортеця лишилася неушкодженою.

Жинь підійшла до краю скелі, стискаючи меч у руці.

— Терпіння, — пробурмотів Кітай. — Ще рано.

— Ми маємо бути там, унизу, — сказала Жинь. Вона почувалася боягузкою, чекаючи на скелі, ховаючись, доки солдати внизу горіли живцем.

— Нас усього троє, — сказав Кітай. — Ми станемо гарматним м’ясом. Спустишся зараз — і тебе лише начинять залізом.

Жинь дратувало, що він мав рацію.

Скелі безперервно трусилися під їхніми ногами. Імперський флот відстрілювався. З облогових башт вилітали снаряди, обсипаючи крихітними ракетами артилерійські позиції на скелях. Лучники Міліції, прикриті щитами, повертали два арбалетні шворні за кожен, що досягав їхніх палуб.

Від жаху такого видовища в Жинь скрутило нутро. Міліція вдавалася точнісінько до тієї ж стратегії облоги, яку Дзіньджа застосував під час північної кампанії — спочатку перебити лучників, а потім зламати наземний опір.

Найбільше дісталося республіканським військовим кораблям. Один уже набрався стільки води, що його розбиті уламки блокували шлях власним суднам.

Імперський гарматний обстріл цілився в гребні колеса. Респуб­ліканські кораблі намагались обертатися у воді, щоб відводити гребні колеса з лінії вогню, але швидко втрачали мобільність. З такими темпами кораблі Неджі ставали легкою здобиччю.

Жинь досі