Наомі Новік - Відірвана від коренів

Я спімала галіфе — він все ще був одітий у галіфе і сказала,

— Hulvad. — І вони розчинилися в повітрі, з ривком, і я скинула свої спідниці після них. Він лежав голий піді мною, довгий і худий, і раптом вузькоокий, його руки були на моїх стегнах, а посмішка зникла з його лиця. Я вилізла на нього.

— Серкан, — сказала я, утримуючи дим і грім його імені в свєму роті, як приз, і ковзнула на нього. Його очі щільно закрилися, він виглядав майже зболеним. Все моє тіло було напрочуд важким, задоволення ще йшло через мене і поширювалося хвилями, як вид жорсткого болю. Мені сподобалося відчувати його глибоко в мені. Він задихався в довгих рваних вдихах. Його пальці щільно сискали мої стегна.

Я тримала руки на його плечах і гойдалася на ньому.

— Серкан, — сказала я, і знову відчула це слово на своєму язиці, досліджуючи всі довгі і темні кути його звучання, і частини, глибоко приховані, і він застогнав і безпорадно підвівся. Я обернула ноги навколо його талії, чіпляючись, і він охопив руку щільно навколо мене і перемістив моі плечі вниз на ліжко.

Я лежала, пригорнувшись до його боку, щоб поміститися на маленькому ліжку, ловлячи його дихання. Його рука була в моєму волоссі, а його обличчя, дивилось вгору на балдахін дивно спантеличено, як ніби він не міг згадати, як все це сталося. Мої руки і ноги були повні розслабленості, і мені здавалося, що потрібна лебідка, щоб підняти їх. Я відпочивала, лежачи, і нарешті запитала:

— Чому ти нас обираєш?

Його пальці якраз були зайняті розчісуванням мого волосся, переплутаного клубками. Вони зупинилися. Через хвильку він зітхнув біля моєї щоки.

— Ви пов'язані з долиною, всі, хто народився і виріс тут, — сказав він. — Вона тримає вас. Але цей зв'язок ваш власний, і я у вежі можу використовувати його, щоб перекачувати деяку силу від Вуду.

Він підняв руку і витягнув її плазом у повітрі над нашими головами, прекрасний ажурний малюнок у сріблі з'явився над нами за помахом долоні: об'ємна версія картини в моїй кімнаті, це була карта магічних ліній, що проходили через долину. Вони слідували за довгою яскравою течією Шилки і всіх її невеликих потічків, що надходили з гір, блискучі лінії оминали Вільшанку і всі наші села.

Лінії не здивували мене: вона відчувалися, як щось таке, про що я завжди знала, що було під поверхнею. Сплеск води — відро неслося вгору з глибокого колодязя, на сільській площі в Дверніку; дзюрчання Шилки, лінивої в літню пору. Вони були сповнені енергії магії, вона повинна була бути у долині. І тому він викопав іригаційну лінію, щоб витягнути більше магії, перед тим як Вуд зміг його дістати.

— Але чому тобі потрібна одна з нас? — сказала я, все ще спантеличена. — Ти міг би просто… — і я зобразила караючий жест.

— Ні, без прив'язки до долини, — сказав він, наче це пояснювало все світі. Я підвелася проти нього, плутанина у мені зростала. — Не турбуйся, — додав він сухо, хоч моє нерозуміння було жахливим. — Якщо нам вдасться пережити цей день, ми знайдемо спосіб, як зробити інакше.

Він провів долонею по срібних лініях ще раз, на цей раз стираючи їх. Ми не говорили далі; я не знала, що сказати. Через деякий час його подих на моїй щоці вирівнявся. Глибоке темне важке оксамитове драпірування закрило від нас все навколо, як ніби ми лежали серед стін його серця. Я не відчувала більше жорстких лабет страху, але замість цього я заплакала. Кілька сльозин жалили моїх очі, гарячі і різкі, вони ніби намагалися промити очі від осколоків, але їх не було достатньо, щоб це зробити. Я майже пошкодувала, що не пішла наверх.

Я дійсно не думала про те що буде далі, після того, як ми зупинимо Вуд і виживемо; здавалося абсурдом думати про те, що було неможливим. Але тепер я зрозуміла, що без достатнього осмислення я наполовину уявлятиму своє місце тут, у вежі, у моїй маленькій кімнаті нагорі. Що я весело бігаю від лабораторії до бібліотеки, а Серкан гризе мене за неохайний вигляд, що він залишає свої книги і відкриває великі двері, і що я змушую його прийти на свято весни і залишатися там досить довго, щоб станцювати з ним один раз чи двічі.

Я вже розуміла, навіть без того, щоб сказати це словами, що для мене більше не було місця в будинку моєї матері. Але я знала, що не хочу провести свої дні, мандруючи по світу у хатинці, побудованій на курячих ногах, як розказують про Ягу, або в замку короля, або… Кася хотіла бути вільною, їй снився широкий світ, відкритий для неї. Я ніколи не мала таких снів.

Але я не змогла би жити тут, з ним. Серкан замкнувся в цій вежі; він брав нас одну за іншою; він використовував наш зв'язок з долиною для того, що він не міг зробити сам. Була причина, чому він ніколи не приходив в долину. Мені не було потрібно, щоб він сказав мені, що він не міг прийти до Вільшанки, станцювати коло і пустити свої власні корені тут, він не хотів їх. Він тримав себе самотнім протягом століття за цими мурами, повними старої магії. Можливо він дозволив би мені увійти в його життя, але він захотів би закрити за мною двері. Він робив це раніше, в кінці кінців. Я зробила собі мотузку з шовкових суконь і магії, щоб вийти звідси, але я не могла змусити його зробити те саме, якщо він цього не хоче.

Я сіла далі від