Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

class="p1">Не встиг вийти, як у нього задзвонив телефон. Це був Чін, тому Кай відповів одразу за дверима.

— Ви казали повідомляти вам про перебіг подій, — мовив Чін.

— Що сталося?

— Південнокорейський канал KBS стверджує, що заколотники взяли під контроль військову базу в Хамхині, а це кількасот кілометрів від Йонджодону, звідки все почалося. Виходить, вони просунулися навіть далі, ніж ми вважали.

Кай швидко уявив карту Північної Кореї.

— Тобто вони захопили вже більш ніж половину країни.

— Додайте й символічне значення.

— Бо Хамхин — друге найбільше місто Північної Кореї.

— Так.

Це було вже дуже серйозно.

— Дякую, що повідомили.

— Прошу.

Завершивши розмову, Кай повернувся в кімнату. Вся трійця неабияк здивувалася.

— Південнокорейське телебачення повідомляє про взяття заколотниками Хамхина.

Він побачив, як батько зблід.

— Усе, час повідомити президента, — сказав він.

Фу Чую дістав телефон.

— Уже набираю його.

Розділ двадцять дев’ятий

Гелікоптери летіли над Сахарою цілу ніч і до золотої копальні мали дістатися на світанку — трохи більш як за тридцять шість годин з моменту, коли Абдул надіслав звіт. Тамара й Таб як двоє провідних офіцерів сиділи в головному вертольоті разом із полковницею Маркус. Вони досі летіли над одноманітним ландшафтом з каменів та піску без жодних ознак рослинності чи слідів людської діяльності. Уже й світанок засірів. Місцина скидалася на іншу пустельну планету, наприклад, Марс.

Таб спитав:

— Ти як?

З Тамарою насправді було не все гаразд. Вона боялася. Болів живіт, а руки доводилося тримати зчепленими, щоб не тремтіли. Відчувала доконечну необхідність приховати це від присутніх. Але Табові могла сказати.

— Я боюся, — мовила вона. — Це мій третій бій за останні сім тижнів. Мала б уже звикнути.

— Але почуття гумору ти не втратила, — промовив Таб, нишком стиснувши їй лікоть на знак підтримки.

— Усе буде добре.

— Я в тобі й не сумнівався.

Водночас вона не могла пропустити такої події, бо це була кульмінація всього Абдулового проекту. Звістка від нього поставила на вуха всі сили, що боролися з ІДВС у Північній Африці. Він розшукав Гуфру, а разом із нею — аль Фарабі, знайшовши золоту копальню, що слугувала головним джерелом прибутку джихадистів, а ще трудовий табір з невільниками. Крім того, викрив роль Північної Кореї в озброєнні африканських терористів.

Тамара швидко визначила точні координати табору. Супутникові знімки показували, що в тій місцевості багато шахтарських поселень, і всі вони з висоти тисячі кілометрів видавалися однаковими, але Таб відрядив туди розвідувальний літак «Фалькон 50» французьких ВПС, котрий з усього десяти кілометрів легко визначив Гуфру за великою чорною плямою, що лишилася після Абдулового підпалу. Нарешті стало зрозуміло, чому дроном знайти автобус не вдалося: в розвідці думали, що він поїде на північ, адже це був найшвидший маршрут до шосе, коли ж насправді той узяв курс на захід, до копальні.

Мобілізувати всіх і скоординувати плани американської та французької армій за такий короткий час було нелегко, через що навіть незворушна Сюзан Маркус інколи втрачала самовладання, та їй усе вдалося: вони висунулися посеред ночі, й годину тому обидві групи зустрілися над темною пустелею.

Це була поки що найбільша операція міжнародних сил. Як правило, чисельність війська в наступі повинна становити три до одного. Абдул нарахував у таборі близько сотні джихадистів, тому полковниця Маркус зібрала три сотні солдатів. Піхота вже чекала на місці під прикриттям. Із загоном перебувала координаційна група, що мала узгоджувати повітряні й наземні удари для уникнення «дружнього вогню». Повітряну атаку вели гелікоптери «Апач», озброєні кулеметами й ракетами «повітря — земля». Їхнім завданням було швидке придушення опору для мінімізації втрат серед наступальних сил і полонених у таборі.

Закривав повітряну колону гелікоптер «Оспрі», який перевозив медиків, ліки та арабськомовних психологів. Цей загін розпочне роботу після завершення бою. Невільникам знадобиться допомога. У них, імовірно, задавнені хвороби. Хтось постраждав від недоїдання. І точно всіх потрібно повернути додому.

На обрії Тамара помітила смужку, яка швидко виросла в поселення. Відсутність рослинності вказувала на те, що це не звичайне село навколо оази, а шахтарський табір. Коли підлетіли ближче, вона побачила скупчення наметів і нашвидкуруч збитих бараків, що різко вирізнялися з-поміж трьох обгороджених парканом майданчиків, на одному з яких стояли каркаси згорілих машин, посеред іншого була яма — вочевидь сама копальня, а на третьому розмістилися будівлі зі шлакоблоку, в яких могли причаїтися замасковані пускові установки ракет.

Сюзан звернулась до Тамари:

— Здається, ви казали, що джихадисти вдаються до надзвичайних заходів, аби тримати рабів далі від огорож.

— Так. Абдул повідомив, що їх можуть навіть розстріляти за спробу перелізти через огорожу.

— Отже, всі, хто за парканом, джихадисти.

— Усі, крім тих, хто в блакитній будівлі. Там тримають полонених дівчат.

— Дякую за інформацію.

Сюзан ввімкнула передавач і оголосила в загальний канал:

— Усі, хто за парканом, ворожі сили, крім тих, кого тримають у блакитній будівлі. Там бранки. По тій споруді не стріляти. Решта, не вороги — за межами обгородженої території.

Вимкнула передавач.

Від того місця віяло розпачем. Більшість укриттів заледве рятувала від сонця. Стежки були завалені сміттям та іншими відходами. Щойно почало світати, тож показалося ще небагато людей — купка рабів у лахмітті тягнула воду, і ще одна невелика групка дзюрила неподалік табору в імпровізованого нужника.

Щойно до табору долинув гуркіт вертольотів, вигулькнуло більше люду.

З передового гелікоптера, обладнаного потужним гучномовцем, заговорили арабською:

— Відійдіть у пустелю, заклавши руки за голову. Якщо ви неозброєні, вам нічого не загрожує. Відійдіть у пустелю, заклавши руки за голову.

Люди з майданчика для рабів притьмом побігли в пустелю, поспішаючи закласти руки за голову, хоч бранці вочевидь не мали жодної зброї.

На третьому ж майданчику все було інакше. З бараків висипали люди з автоматами, дехто навіть із ручними гранатометами.

Гелікоптери швидко набрали висоту й відлетіли. «Апач» міг прицільно бити з відстані до десяти кілометрів. У таборі загриміли вибухи, що підривали бараки.

З боку пустелі зайшла основна частина піхоти, відводячи вогонь од рабів. Прикриття в них не було, але загін встановив міномети в ямі й почав обстрілювати бараки. Напевно, керували ними з повітря, бо поцілювали вони напрочуд точно, завдаючи максимальних руйнувань.

Тамара спостерігала з відстані, хоч і там не почувалася в безпеці, знаючи про складні навідні системи переносних ракетниць. Та навіть так вона бачила, що джихадисти не мають бодай