Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

       Вечір опускався на місто. Вікторія поверталася додому. Вона проходила повз той самий храм в котрому колись мало не жив Радик. Вона часто туди заходила в надії зустріти там його. Але це було марними ілюзіями. Віка поглянула на будівлю. В сумерках величний, він здавався титаном, що спить. Справжній дім бога. Тепер вона вірила в цього бога, що був захований за цими мурами і готова була на все аби лише отримати те, що віруючі називають прощенням. Але того вечора була надто втомлена усім. Вікторія вирішила не заходити. Саме в цей вечір вона помилилася. Він був тоді так близько до неї. Саме того вечора Радик сидів в тому храмі. Він зайшов на кілька хвилин. І вона розминулися будучи всього розділеними в кілька метрів.

         Ось так буває часто. Люди все життя мріють про зустріч. Але коли вона має настати не користуються моментом. Це звична для людей справа – програвати час. Вони не люблять робити кроки вперед і лише одиниці готові покинути рідне болото і піти у світ борючись з різними викликами. Люди часто виявляються не готові до того- чого так чекають понад усе. Часто просто залишаються напів дороги. Міняючи звичний напрям руху, свій маршрут люди просто втрачають те, що посилає на їхній дорозі Бог. Так було із Вікторією. Можливо, як би вони зустрілися щось би і змінилося. Хто знає. Може вони би змогли стати назад друзями. Але цього не відбулося. Вона просто пішла додому так і не дізнавшись хто був від неї всього в кількох метрах.

– Вставай – почулося над вухом Вікторії. Це був голос її мами. На годиннику була вже восьма ранку. Вона проспала.

– Ти знову проспала! – докоряла мама. Вона це робила постійно. Можливо тому, що боялася за свою непутящу дочку. А може тому щоби хоч якось про себе нагадати.

          Дівчина лежала наче вбита. Вона просто не хотіла ні про що думати. Знову те саме. Вона знову буде робити те саме. Одне і те ж. І так уже вкотре. Вона колись мріяла стати прекрасним лікарем-масажистом, допомагати людям. Але ніяк не хотіла цієї рутини. Все те саме.

– Віка не забуть купити сьогодні булочок і сметани! – вже з порога нагадувала мама, котра сама поспішала на роботу.

         У Вікторії була подруга дитинства Жанна. Проста, відверта, не красуня але попри все постійно біля неї крутилися хлопці. Жанна працювала продавцем в одному із супермаркетів міста. Давно одружена: чоловік, дитина. У її житі теж було не все гладко і доволі багато чорних полос. Але по за всім Жанна не падала у відчай і боролася з життям далі. Із Вікторією вони давно вже не спілкувалися. Остання мала поганий вплив на всіх. І ті хто це розумів намагалися уникнути її дружби. Так сталося із Жанною. З іншої сторони – сімейні клопоти не дозволяли жити колишнім життям. Все поглинав чоловік, котрий до того ж був дуже ревнивим.

         Віка вийшла з дому. Вона пройшла повз сусідній будинок і повернула на право. Саме тут і жила Жанна. В той час вона саме теж виходила на роботу. Не висока на зріст, худенька, в окулярах, в плащі – вона нагадувала якусь стару чародійку із фільму-фентезі.

– Привіт. Чого так пізно? – привіталася першою Жанна.

– Привіт. Та знову заснула … Ти як?

– Та добре. Працюю. Малого в садок дала. Чоловік на роботі. Ну що там з твоїм Максом?

– Яким Максом?

– Ну тим, що я тебе востаннє бачила… Той що ..

– Та нема ніякого Макса… Жанна, я давно сама…

– Шкода. Треба тобі би було вийти заміж..

– Цікаво за кого? Одні дурні..

– Та ну …перестань… Віка, ну жити треба далі. Сама розумієш.

– То дурня… всі вони сволочі… тіпа всі такі принци… знаєш дістало вже.

– Віка це сама знаєш,що не правда.. Ну сталося то сталося.. Ну в тому хто винен, що ти так велася на всіх підряд. Та я тож була не свята – але змінилася. Захотіла жити інакше. А ти – ні!

– Так, хватить мені мораль читати..

            А по за тим минали дні…