Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

Ви страшенно перелякалися чомусь, коли я вам це сказав минулого разу, та й зараз ви ніби налякані. Розповідайте. П’ять хвилин — і ви забудете про моє існування. І ніхто про це не дізнається.

Гільда, вирячившись на чеки і стіни кімнати, перепитала:

— Ніхто?

Бад простягнув їй чек «Локгіда».

— Ніхто. Починайте. Інші два віддам тоді, коли ви закінчите.

Гільда розвернулася обличчям до фотографії дочки, що висіла над дверима:

— Сьюзі, ти мені сказала, що познайомилася з цим чоловіком у коктейль-барі, і я тобі одразу заявила, що мені це не подобається. Ти запевняла, що він хороший, що свій борг перед суспільством він уже виплатив, але так і не сказала його імені. Одного разу я бачила тебе з ним, і ти називала його чи то Дон, чи то Дін, чи то Дік, чи то Ді, а він сказав: «Ні. Я — Дюк. Звикай до цього імені». А ще одного разу мене не було вдома, а наша сусідка — стара місіс Дженсен — розповіла, що ти приходила із цим чоловіком до нас додому, і їй здалося, буцімто вона чула якийсь шум.

«Борг перед суспільством уже виплатив» — це значить, відкинувся із тюряги.

— І ви так і не дізналися, як його звати?

— Ні, не дізналася. Я …

— Чи не була Сьюзен знайома із двома братами на прізвище Енґлеклінґ? Вони мешкали тут, у Сан-Бернардіно.

Гільда зайшлася в риданнях, не спускаючи очей із фотографії:

— Ох, Сьюзі. Ні, здається, я ніколи не чула такого прізвища.

— А цей хлопець Сьюзен не згадував імені Дюка Каткарта або, може, розповідав щось про торгівлю порнографією?

— Ні! Кеткарт — то було прізвище одного із тих, кого вбили разом Сьюзен у тій забігайлівці. А сама Сьюзі була дуже пристойною дівчиною, вона б ніколи не влізла у такий бруд!

Бад віддав їй чек Окружної благодійної організації.

— Ну-ну, заспокойтеся. А тепер розкажіть-но мені про той шум.

— Наступного дня, повернувшись додому, — сказала Гільда з очима, повними сліз, — я знайшла у нашій прибудові плями, які нагадували засохлу кров. Бо ж прибудова зовсім нова, ми її тоді звели за рахунок страховки мого покійного чоловіка. Невдовзі після цього прийшла Сьюзен із тим чоловіком, і обидва вони дуже нервувалися. Той чоловік заліз до пивниці, зателефонував на якийсь лос-анджелеський номер, і вони із Сьюзен Ненсі поїхали. А через тиждень її вбили, і я … ну, знаєте … я тоді вирішила, що вона так дивно поводилася, бо вже тоді боялася смерті… Я теж перелякалася і дуже боялася помсти. І тоді, коли до мене прийшов той милий молодий поліцейський, який потім героїчно застрелив трьох покидьків, я нічого йому не сказала.

Бад відчув, як спиною в нього пробіг холод: хлопцем Сьюзі був той чоловік, що видавав себе за Кеткарта. «Шум» — можливо, тут він і замочив Кеткарта, у Сан-Бернардіно, аби не гаяти часу і одразу піти домовлятися із Енґлеклінґами. Сьюзі у «Нічній сові» потай спостерігала за перемовинами її хлопця, який вдавав із себе Кеткарта, із убивцями, а це означає, що зі справжнім Кеткартом убивці ніколи до того не бачилися.

ЧОЛОВІК ЗАЛІЗ ДО ПИВНИЦІ.

Бад прожогом кинувся до телефона й набрав номер «Пасіфік Коуст Беллс» для поліцейських.

— Хто робить запит? — спитали по той бік розмови.

— Сержант В. Вайт, поліція Лос-Анджелеса. Я в Сан- Бернардіно, на Ранч-Вью, № 04617. Потрібен список всіх дзвінків в Лос-Анджелес з цього номера в період з 20 березня по 12 квітня 1953 року. Записали?

— Уже працюємо. Три дзвінки, сержанте, — озвався голос у слухавці через дві хвилини.— 2 та 8 квітня — на один і той же номер. НО-21118. Це — таксофон на розі Сансет і Лас-Пальмас.

Бад поклав слухавку. Цей таксофон розташовано за кілометр від «Нічної сови». Той, хто телефонував, був дуже обережний — він боявся зірвати зустріч або угоду.

Гільда бгала в пальцях паперову серветку. Бад помітив на столі ліхтарик. Схопив його та побіг на вулицю.

У фундаменті прибудови — вузький вхід до пивниці. Він поліз униз.

Бруд, купи гнилих дощок, довгий мішок з рядна просто посеред пивниці. Смерділо нафталіном та гниллю. Він ударив мішок ліктем — і сморід став сильнішим. Штовхнув мішок сильніше — і з нього навсібіч кинулися щурі.

Довкола були тільки засліплені світлом ліхтарика гризуни.

Бад розірвав мішок. Там, у світлі ліхтарика, він побачив погризений щурами череп. Він кинув ліхтар на землю і взявся рвати мішок двома руками, просто в лице йому лізли щурі й нудотний сморід. Ще один рух — Бад розгледів у черепі отвір від кулі й кістки, що стирчали із фланелевого рукава з написом «Д. К.».