Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

і воліє запихатися масними сендвічами в їдальні того Кікі й тусуватися із Собачником Перкінсом — брудним типом, який, як я чув від дуже поважних людей, мастак трахати псів. Ви сказали, вас звати Вайт?

— Усе правильно, містере Коен.

— Венделл Вайт? Бад Вайт?

— Так, це я.

— Хлопчику мій, а чого ж ви одразу мені не сказали?

Коен-молодший почав сцяти у камін.

— Не думав, що ви про мене чули, — відповів Бад.

— Ой, та годі вам. Подейкують, що ви — приятель Дадлі Сміта. Ходять навіть чутки, що ви із Дадстером і ще кількома крутими хлопцями охороняли демократію в нашому місті у часи так званого затишшя криміналу. Мотель у Ґардені, кілька ударів по нирках — і оп-ля. Завдяки вам, якщо мені вдасться відірвати моїх старих працівників від пожирання сендвічів та зависання із трахальниками псів, я знову підніму свій бізнес. Я маю бути дуже вдячний вам із Дадлі. Отже, що ви хотіли спитати про «Нічну сову»?

Тепер черга за ним.

— Я чув, брати Енґлеклінґи навідали вас у Мак-Ніл та розповіли про плани Дюка Кеткарта. Я думаю, або ви, або Дейві Ґолдман могли проговоритися комусь у в’язниці, і чутки про це вийшли за тюремні стіни.

— Ні, — відповів Мікі Коен, — я нікому про це не розповідав, навіть Дейві. Це правда, що я з ним міг обговорювати все на світі, але про це не розповів жодній людині на цій планеті. І те саме я сказав тому хлопчикові Екслі, коли він мене допитував. А ось тобі, приятелю, у подарунок версія від Мікстера. Як на мене, завалити п’ятьох випадкових невинних людей заради якихось порножурналів вартує вичинки тільки тоді, якщо вони приносять надприбуток, а це можливо, зі свого боку, тоді, коли сформовано нормальний ринок. Забий, «Нічну сову» рознесли ті чорні, яких потім завалив наш вундеркінд.

— Я не думаю, що Дюка Кеткарта, — відповів Бад, — убили в «Нічній сові». Я вважаю, там опинився чоловік, який видавав себе за нього. Я вважаю, що він убив Кеткарта, забрав його одяг і прийшов до «Нічної сови». І все-таки я думаю, що все це так чи інакше почалося з Мак-Ніл.

— Я тут ні до чого, хлопче, — закотив очі Коен. — Я нікому нічого не говорив. І не можу уявити, аби Піт і Бакс комусь іще про це розповіли. А де цей клоун Кеткарт мешкав?

— Сілверлейк.

— Ну, покопайтеся в пагорбах на районі. Може, і рештки його знайдете.

Цієї миті Вайту раптом пригадалося Сан-Бернардіно і уважний, недовірливий погляд темних очей матері Сью Леффертс через ланцюжок на дверях.

— Дякую вам, містере Коен.

— Забудьте про ту довбану «Нічну сову», — порадив Коен.

Коен-молодший не спускав погляду із паху Бада.

Сан-Бернардіно, Гільда Леффертс. Минулого разу вона швидко його відшила; цього разу він вирішив розпитати її про хлопця її дочки: Сьюзен бачили із чоловіком, що за описом був схожий на Дюка Кеткарта. Якщо знадобиться, Бад був готовий її і залякати.

На дорогу туди пішло дві години. Невдовзі мали відкрити нове шосе, і до Сан-Бернардіно можна буде доїхати удвічі швидше. І тут знову не обійшлося без Екслі — цього разу старшого. А той боягуз малий точно знає про них із Інес, це було написано в нього на обличчі, коли вони несподівано зустрілися біля ліфта. Вони обидва тепер чекали слушної нагоди, аби завдати вирішального удару. Але Бад знав, що перевага на його боці — Екслі ніколи не визнає, що Бадові вистачить мізків на хитрий і прорахований удар.

Гільда Леффертс мешкала в халупі із дощатою прибудовою. Бад підійшов до будинку, перевірив поштову скриньку. Там знайшлися чудові інструменти для залякування в разі чого — чеки з пенсійного фонду «Локгід», чек соціального страхування та чеки Окружної благодійної служби. Бад натиснув на кнопку дзвінка.

Двері зі скрипом відчинилися, і за ланцюжком з’явилося обличчя Гільди Леффертс:

— Я вам казала це раніше і повторю ще раз. Меня не обходять ваші питання, просто дайте спокій моїй нещасній дочці!

Бад показав їй чеки.

— Окружна благодійна служба дала дозвіл притримати ці чеки в мене, поки ви не погодитеся співпрацювати. Поки не заговорите — бабла вам не бачити, як власних вух.

Гільда пронизливо зойкнула; Бад штовхнув двері, зірвавши ланцюжок, і увійшов всередину.

— Будь ласка, — задкувала Гільда, — мені дуже потрібні ці гроші.

З усіх чотирьох стін кімнати посміхалася Сьюзен Ненсі: жінка-вамп із нічного клубу.

— Ну, тоді будьте розумницею, гаразд? — відповів Бад. — Пам’ятаєте, про що я вас питав минулого разу? Перед самим переїздом до Лос-Анджелеса, у Сьюзен з’явився хлопець.