Ніл Гейман - Американські боги

— Авжеж, — погодився Нансі. — Не так і легко.

— Я буду там, пане, — світло-блакитні очі юнака недобре іскрилися.

— Не маю сумнівів, Ґвідеоне.

Нансі купив кілька пляшок солодкої води, блок із шести рулонів туалетного паперу, коробочку міцнющих на вигляд чорних сигарилл, гілочку бананів і пачку жувальної гумки «Даблмінт».

— Хороший хлопчина. Приїхав сюди аж у сьомому столітті. Валлієць, — пояснив він Тіні.

Автобус зробив гак на захід, тоді звернув на північ. Весна знову змінилася безнадійною зимою. Канзас був понурою сірою землею самотніх хмар, порожніх вікон і загублених сердець. Тінь вправлявся в пошуку компромісних радіохвиль, маневруючи між паном Нансі, якому подобалися хвилі з ток-шоу і танцювальною музикою, та Чорнобогом, якому до смаку була класика (що похмуріша, то краща) і найконсервативніші радіо євангелістів. Сам Тінь волів би слухати ретро-шлягери.

Передвечірньої години Чорнобог наказав зупинитися на околиці Черрівейла в Канзасі (населення 2464 особи). Чорнобог завів їх на галявину за містечком. У тінях дерев зачаїлися останні згадки про сніг, а трава була болотяного кольору.

— Почекайте тут, — кинув Чорнобог.

Наодинці він вирушив на середину галявини. Якусь часину постояв під морозними лютневими вітрами. Зрештою схилив голову і став жестикулювати.

— Здається, він із кимось розмовляє, — здивувався Тінь.

— Привиди, — відповів Нансі. — Йому тут поклонялися, давно, понад сотню років тому. Офірували йому кров, пробиваючи черепи жертв молотом. Із часом місцеві допетрали, чому безвісти зникали незнайомці, що проминали їхнє містечко. Тут ховали тіла.

Чорнобог повернувся із центра галявини. Тепер його вуса здавались темнішими, а в сивому волоссі зачорніли окремі пасма. Він блиснув залізним зубом у посмішці:

— Тепер харашо. О-о-о. Є речі, які залишаються, кров залишається найдовше.

Вони вирушили галявинкою назад до місця, де припаркували свого «Фольксваґена». Чорнобог затягнувся цигаркою, але цього разу не закашлявся. Тоді сказав:

— Вони робили це молотом. Ґрімнір... його були списи та шибениці, але для мене існує тільки один спосіб... — він простягнув руку і пожовклим від нікотину пальцем постукав Тінь по лобі.

— Не треба так робити, будь ласка, — ввічливо попросив Тінь.

— Не тре-е-еба так роби-и-ити, будь ласка... — передражнив Чорнобог. — Дружище, а ти ж пригадуєш, що одного дня я візьму молот і зроблю тобі набагато гірше?

— Пригадую. Але якщо ти ще раз постукаєш мені по лобі, я зламаю тобі руку.

Чорнобог пирхнув. Тоді, ніби й не відволікався на Тінь, продовжив:

— Ці місцеві... Мають бути вдячні. Тут піднялася така сила. Навіть за тридцять років після того, як вони загнали моїх людей у підпілля, на цій самій землі народилася найбільша кінозірка всіх часів.

— Джуді Ґарленд? — поцікавився Тінь.

— Він каже про Луїзу Брукс, — озвався пан Нансі.

Тінь вирішив не питати, хто така Луїза Брукс. Натомість сказав:

— Послухайте. Вони ж домовилися про перемир’я, коли Середа до них пішов.

— Ага.

— А тепер ми на тих самих умовах підемо до них, аби забрати тіло Середи?

— Ага.

— І ми знаємо, що вони хочуть, аби я здох або зник.

— Вони хочуть, аби ми всі передохли, — сказав Нансі.

— Я так і не в’їхав, що завадить їм зіграти з нами в ту саму брудну гру, в яку вони зіграли із Середою?

Чорнобог скривився й став пояснювати так, ніби говорить до глухої розумово відсталої дитини, що не знає англійської — розтягуючи кожне слово:

— От саме тому ми і зустрічаємося в центрі. Там... — він затнувся. — Яке слово протилежне до «сакрально»?

— Профанно, — автоматично відказав Тінь.

— Ні, я мав на увазі, місце, менш сакральне, ніж усі інші. З від’ємною святістю. Місце, де не побудуєш жертовника. Місце, куди люди не приходять, а якщо з якогось дива там опинилися, то поспішають звідти вшитися. Боги з’являються в таких місцях лише з дуже великої необхідності або з примусу.

— Не знаю, — сказав Тінь. — Не думаю, що є таке слово.

— Уся Америка така, десь більше, десь менше. Тому ця земля нас не приймає. Але середина... У центрі найгірше. Ніби на мінному полі. Там забагато інших небезпек, аби можна було знехтувати угодою.

— Я ж тобі вже пояснював, — буркнув Нансі.

— Ну й фіг із ним, — огризнувся Тінь.

Вони дістались мікроавтобуса. Чорнобог поплескав Тінь по передпліччі й похмуро спробував його заспокоїти:

— Не переживай. Ніхто тебе не вб’є. Ніхто, крім мене.

Тінь знайшов центр Америки надвечір того ж дня, вже в сутінках. Місцина розташувалася на пологому пагорбі на північний захід від Лебанона. Він об’їхав довкола маленького парку на схилі, минув крихітну пересувну капличку і кам’яний знак. На краю парку Тінь запримітив невеликий мотель, збудований у 1950-х. Його замлоїло: перед будівлею чигала велика чорна автівка. Це був військовий позашляховик, спотворений у кривому дзеркалі джип — присадкуватий, безглуздий і потворний настільки, наскільки броньована машина взагалі може бути присадкуватою, безглуздою і потворною. Вікна мотелю ніде не світилися.

Поки вони паркувалися, фари їхнього мікроавтобуса освітили водія в уніформі та кашкеті, який щойно вийшов із приміщення. Той ввічливо відсалютував їм, видряпався на сидіння позашляховика і поїхав геть.

— Тачка велика, пісюн малий, — пирхнув Нансі.

— Цікаво, тут узагалі ліжка є? — поцікавився Тінь. — Я вже й забув, коли востаннє спав у ліжку. А це місце має такий вигляд, ніби його вже завтра будуть зносити.

— Воно належить одному мисливському клубу з Техасу, — відповів Нансі. — Вони приїздять сюди раз на рік. І хай мене ковтне землиця, якщо я знаю, на що вони тут полюють. Але завдяки ним цю будівлю досі не знесли.

Вони вибралися з автобуса. Перед мотелем на них чекала жінка — Тінь її не впізнав. Її макіяж та зачіска були бездоганними, і вона нагадувала всіх телеведучих ранкових новин, яких Тінь тільки бачив. Такі завжди сиділи у студіях, геть не схожих на вітальні, що їх вони мали б нагадувати, і усміхалися ще сонним телеглядачам.

— Так приємно вас усіх зустріти. Ви, мабуть, Чорнобог. Я стільки про вас чула! А ви Анансі, і про вас кажуть, що завжди маєте туза в рукаві. І жарти у вас завжди першокласні. А ви — ви, без сумніву, Тінь! Правда ж, вам