Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

       Не знаю як, але мені це вдалося тільки за допомогою реактивних черевиків. Злетівши на висоту метрів двадцять я продовжив поливати монстра плазмовими кулями. Нарешті вони змогли пропалити йому дірку на спині де я почав діяти здатністю. 

       Через півхвилини все було скінчено. Монстр ще був живий, але не міг ворушитися. А в мене якраз закінчилася реактивна суміш у черевиках і мені довелося приземлятися.  Трохи віддихавшись, я оглянув монстра, який спостерігав за мною своїми очима. Дихати він міг насилу, мабуть, крім хребта, я йому там ще щось пошкодив.

     Обійшовши по периметру тіло носорога, я звернув увагу, що кілька маленьких відростків заглибилися в землю, і в цей час сам він почав повільно регенерувати. Ну як повільно, за моїми розрахунками йому не менше доби доведеться відновлюватися, перш ніж він зможе ворушитися.

      Оскільки сам по собі монстр мені нічого поганого не зробив, я вирішив не добивати його і просто повернутися до шатла. Про всяк випадок я набрав його кров у кілька пробірок і, сховавши у відсіку на стегні, вирушив назад.

      —  Ей мрійник, я закінчила, - почувся голос Ліки через передавач нейромережі, - Що будемо робити?

      —  Ліка, а тут мені подобається, я тут почуваюся ледь не всемогутнім, - чесно зізнався їй, - Тож давай продовжимо далі наше дослідження цього світу.

      —  Добре, але я пропоную спочатку повернутися і подивитися, як працює зворотний шлях,- запропонувала Ліка.

     —  Ти давай злітай, а я тут побуду. Чого нам обом туди пертися? - сказав я, відвернувшись від дівчини. Мені зараз хотілося побути на самоті й перевірити всі свої сили.

     —  Так не піде,- сказала похмура Ліка і вистрілила в мене з паралізатора,- Щось ти себе не так ведеш.

     —  Ей ти що твориш? -- крикнув я їй через нейромережу, адже не міг поворухнутися,- Не чіпай мене,- почав я психувати. А Ліка ж не зважала на крики й матюки, що летіли з мого боку до неї, і, затягнувши в шаттл, злетіла.

     Печера знаходилася на двадцятиметровій висоті, а тому підйом не зайняв і пари секунд. Ми знову як годиною раніше опинилися в печері, а я відчув різкий занепад сил і навіть ледь міг дихати. Але й мізки мої дещо прочистилися.

     Мабуть енергія якимось чином діяла і на мою свідомість. Адже я щойно зробив стільки дурниць і ще хотів у зовсім дикому світі залишитися сам. Тут точно було щось не так.

     За п'ять хвилин ми знову опинилися всередині несправжньої будівлі, що ховає перехід в інший світ. До цього моменту паралізація вже зійшла з мого тіла і я міг поворухнутися, але не робив цього, я почувався як вичавлений лимон.

     Мабуть використання величезної кількості енергії організму просто так не дається. Адже я за сьогодні пропустив через себе разів у тридцять більше, ніж зазвичай за добу.  Зараз мені хотілося лише відпочивати. 

      —  Прийшов до тями? - тримаючи паралізатор напоготові, запитала Ліка.

      —  Та прийшов. Вибач мене за те, що наговорив, я був не в собі. Там доступність енергії вдарила мені в голову. Там я був ледь не всемогутній, і мені не хотілося втрачати цього почуття.- чесно відповів я їй. Ліка з полегшення видихнула і сховала паралізатор у себе на поясі.

    —  Те, що ти описав, дуже схоже за відчуттями на дію стимуляторів "Останнього шансу", - відповіла Ліка, - Тож я тебе можу зрозуміти. Коли мені одного разу довелося скористатися цією сумішшю, то я після шукала, де б ще дістати цей рідкісний заборонений стимулятор. За відчуттями я могла все, я була міфічним богом. Мене тоді врятував мій наставник з пілотування, зв'язав і закрив на тиждень у порожній кімнаті. Як я його проклинала, але через тиждень я його була готова розцілувати за зроблене ним. Пізніше я вже разів п'ять користувалася цим стимулятором, але тепер могла контролювати себе.

    —   Ледве ми проникли назад у печеру, зовнішня енергія перестала надходити до мого осередку, і я одразу ослаб, - зізнався Ліке, - тоді й повернулося тверезе мислення, мені здається, я був сп'янілий силою.

   —  Все може бути. А зараз нам необхідно відпочити і підготуватися краще до наступної вилазки. Зброя проти місцевої флори не надто ефективна, та й щити дохнуть майже одразу. Нам слід продумати як бути. Ми навіть не змогли з'ясувати, де знаходиться та планета. - почала будувати плани Ліка.

   —  А у нас на кораблі начебто є астрозонд? - запитав я в Ліки.

  —  Ти маєш рацію, але як ми сюди протягнемо непомітно десятиметрову махину. Астрозонд не має системи маскування і в шаттл не влізе.- відповіла Ліка.

   —  Не подумав,- відповів я, замислившись, як нам узагалі пробратися до неба в тому світі. Прорватися через рослини напролом не вийде. Це вже ми пробували, ніякої енергії на це не вистачить.

    —  Ти взагалі рідко коли думаєш. - уїдливо сказала Ліка.

    —  Ей не треба так казати, у мене високий інтелект.- обурився жартівливо я.

    —  Але щось ти ним не користуєшся за призначенням,- єхидно відповіла Ліка і почала перевіряти системи шаттла. Чи немає ще якихось пошкоджень після відвідин того незвичайного світу.

    —  Ліка, я тут подумав, - почав говорити я, - А якщо на даху шатла обладнати місце для мене, я тоді зможу за допомогою своїх здібностей просто на ходу розчистити прохід для шатла.

     —   А ти потягнеш? -- запитала Ліка із сумнівом дивлячись на мене.

     —  Дивись, я без раксаніту там стаю разів у двадцять сильнішим, а раксаніт ще вдвічі збільшує мої сили. Як би я там не був у тому світі міфічним А рангом.- відповів я Ліці.

     —  Добре я подумаю, що можна зробити, а ти лягай спати. Ти ледве притомний тримаєшся. -- сказала Ліка, подивившись на свідчення мого скафандра.

     А справді був уже на межі. А тому, послухавши Ліку, зняв скафандр і приліг зручніше на ліжко, призначене для пораненого члена команди. Але довелося знову встати і зайнятися своїм скафандром. Адже завтра знову доведеться в ньому працювати, а він зараз був не в ідеальному стані.