Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

    Насамперед я протестував його і виявив мікротріщини в сервоприводах ніг, тож мені довелося брати з ремкомплекту новий і замінити старий. Нові я про всяк випадок обробив своєю здатністю, це має підвищити їхню зносостійкість. 

     Тільки після цього я поставив заряджатися скафандр від реактора шатл і дозволив собі знову лягти в ліжко. Можна спати і в кріслі, але навіщо, якщо на ліжку в рази зручніше. Не минуло й двох хвилин, як я занурився в царство Морфея.

    Снилася мені всяка нісенітниця. То я був котом і ганявся за мишами, то навпаки перетворився на мишу і вже бігав від котів. Тобто маячня мені снилася першорядна.

      Прокинувся я не від того, що виспався, а від того що вчора з'їдена їжа попросилася назовні. Як добре, що десантний бот був перероблений на цивільний шатл. Завдяки цьому в ньому з'явилася невелика кухонька і невеликий санвузол.

     Санвузол був справді невеликим. Така собі коробка метр на метр і два у висоту, навіть унітаз був висувним зі стіни.   Та не супер зручне місце, але на військових ботах і такого нема.

     Хотілося б прийняти душ із водою, але довелося обійтися ультразвуковим очищенням організму. Все-таки вода на малих суднах є дефіцитом і витрачати її на миття не раціонально. На шатлі був бак майже на дві тонни води, і її в режимі рециркуляції системи життєзабезпечення вистачало більш ніж на рік життя для двох людей.

     Зараз він був практично повний. Ми намагалися стежити за розхідниками і поповнювати їх у міру витрати. Ось тільки суміш для очищення корпусу ми якимось чином забули заповнити. Нам ще пощастило, що хоч щось було в баках.

      Але ж були ще спеціальні препарати, які знижували вдвічі потреби у воді в організму. Щоправда, після їхнього приймання йшов довгий відновлювальний період, іноді він міг сягати кількох років.

     Цими препаратами прагнуть не користуватися, але за правилами вони зобов'язані перебувати на борту всіх космічних суден. Адже в разі будь-якої аварії це може допомогти дочекатися допомоги.

     Ліка розповідала, що був випадок, коли один корабель зазнав корабельної аварії на пустельній планеті. Їх змогли виявити лише через три роки. Але яке ж у них було здивування, коли рятувальників зустрів екіпаж на своїх двох ногах. Щоправда, вони ледь трималися.

     Вижили вони якраз завдяки цьому препарату, і трьом кріокапсулам, у яких по черзі перебували члени екіпажу. Їм пощастило, що вони перед корабельною аварією знайшли розбитий піратський корабель і там забрали ці капсули.     

     Зробивши всі свої справи, я присів за пілотське крісло і, підігрівши напій на кшталт кави, став насолоджуватися незвичайним ароматом. Самої кави я не знайшов у голонеті, тож доводиться задовольнятися цим лише злегка схожим за ароматом фіолетовим тонізуючим напоєм.

      Ліки в шатлі не було, але під'єднавшись до сканерів шатла, я її одразу ж виявив. Дівчина була на даху і щось там монтувала за допомогою двох технічних дроїдів. 

     Хвилин за п'ять вона зістрибнула з даху і попрямувала до пульта управління, розташованого біля входу в печеру. За мить стіна опустилася менше ніж на сорок сантиметрів і крізь щілину влетів дрон із якимось вантажем.

    Слідом за дроном стіна знову піднялася і всередині знову стало темно. Ліка, прийнявши у дрона вантаж, знову вирушила на дах шаттла і почала щось там встановлювати. Хвилин через десять вона зістрибнула і попрямувала до входу в шаттл.

    —  Доброго ранку, - сказав я їй, щойно вона увійшла, - Ось твоя порція керфа, тільки з синтезатора.

    —  Спасибі, - сказала Ліка, - Ну ти й гаразд спати засоня.- відкривши забрало, яке склалося в шолом, Ліка присіла поруч зі мною й відпила ковточок напою.

    —  Ти знаєш, якби не фізіологічні потреби, я б спав ще довше,- зізнався їй я.

     —  Тому й кажу засоня,- усміхнулася Ліка.

     — Які в нас на сьогодні плани? - запитав я в неї.

     —  Через годину ми зустрічаємося з хлопцями і всі разом на десантному боті летимо до Сенара. Ти пам'ятаєш, у нас на сьогодні запланована зустріч із ним,- відповіла Ліка.

      —  А як же це,- запитав я, вказавши рукою на екран, зараз на ньому була зображена печера.

      —   А це почекає. Нам слід закрити справи, і тільки потім зайнятися цим,- сказала Ліка.

      —   А як там мої бранці? -- запитав я, згадавши, що вчора привіз сюди Кіріджа і скарбника.

       — Як і мали бути ще вчора, вони на тому світі,- відповіла Ліка мені. Я ж з обуренням на неї подивився.

       —  Та з них же можна було витягнути стільки корисного? - обурився я.

       —  Ти не хвилюйся. Я вже все витягла в них ще вночі.- заспокоїла мене Ліка, але я все одно обурювався, адже це були мої бранці.

        —   І що ж це було? - запитав я в неї.

       —  Сімдесят мільйонів кредитів на рахунках центрального банку директорату Ошир, фрегат, захований за містом. Ну і компромат на всіх хоч щось значущих людей у Шаррні.- відповіла Ліка. Я навіть присвиснув, не очікував я такого.

       —  Це я так розумію ти взяла з скарбника, а що з Кіріджа? -- запитав я в неї.

      — З нього скромніше, але зате є вкрадений ним звідкись ШІ десятого покоління. У наших місцях подібну техніку центральні світи ще років п'ятдесят не допустять. Тож його подаруночок вельми цінний,- усміхнулася Ліка.

      —  І коли ти все тут встигла? -- здивовано запитав у Ліки я. Адже з моменту, як я заснув, минуло не більше десяти годин.

     —   А я не виходила звідси, - усміхнулася Ліка, - Я лише передала інформацію хлопцям, і вони вже все чудово зробили самі. 

    —  Ось що значить перекласти на інших роботу,- відповів я.

    —  Доволі балакати,- вимовила Ліка, допиваючи свій напій,- Нам час вирушати. Так офіційно ми з тобою провели ніч на природі, віддаючись нестримній розпусті.

    —  А може в реальності повторити, щоб брехати не довелося? - запитав я з надією.