Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Оцінити особисті покої відьми Айза вже теж не змогла – всі її речі були зібрані у сумки біля скромного ліжка, а сама пані Серпик запаковувала останні трави у наплічник. 

 – Доброго дня, Айзо, – привіталася та тихо, навіть не озираючись. Айза у відповідь тільки кивнула – вона не переймалася тим, що пані Серпик начебто не може цього побачити. 

 – Збираєшся в дорогу? – запитала Айза, без дозволу присідаючи на краєчок чужого ліжка. Відьма не стала заперечувати; вона натомість відклала свої речі і також елегантно опустилася на ліжко. 

 – Час мого перебування в Райні і справді добігає кінця, – сказала вона. – Мені тут вже нічого робити. 

Айза не дивилася на пані Серпик – тільки вперед, на стіну навпроти. 

 – Я… – почала вона, але не закінчила. Клубок слини, сліз і ридання зібрався в горлі, і через нього вона не могла видавити з себе ані звуку. 

Пані Серпик підсунулася до неї трохи ближче, обережно складаючи долоню їй на спину. 

 – Вибач, що не провідала тебе у цілителів. Я бачила видіння, що ти прийдеш до мене.

Айза не знала, як одне заважає іншому, але не стала нічого говорити. 

 – І я знаю, що трапилося. Я співчуваю тобі, Айзо, – продовжила вона. 

Від цих слів, сказаних із щирим жалем, у Айзі прокинулася хвиля гніву. 

 – Не потрібно, – холодно відізвалася вона. – Тут немає чому співчувати. Я вижила. Вижила і врятувала Тесея і ще кілька сотень людей. Я не могла і просити про більше. 

Пані Серпик схилила голову і подивилася на неї по-новому, як наче розгледіла у ній щось, чого зовсім не очікувала там побачити. Вперше у її погляді Айза розпізнала повагу. 

 –...так, – відізвалася відьма. – Так, ти права. 

Вони посиділи мовчки кілька хвилин. Айза знала, за чим вона сюди прийшла. Пані Серпик теж це знала. І щойно Айза набрала повітря і нарешті наважилася її запитати, відьма відповіла:

  – Перш ніж ти щось скажеш… ні. Це справді неможливо, Айзо. Зцілення – це для живих. Ти тепер… ну, жива, звісно, але з силою Морени всередині, боюся, шансів немає. Зцілення тобі непідвладне. 

Айза закрила рота. Вона вже начебто і готувалася до цієї відповіді; вона знала це, пані Серпик її попереджала. Але почути це ось так – остаточно і безповоротно – все одно було боляче. 

 – І немає жодного, жодного іншого способу? – запитала вона, стискаючи пальцями покривало. Надії насправді вже не було, Айза це знала – але все одно мусила запитати. Краєм ока вона помітила, як пані Серпик похитала головою. 

 – Мені теж дуже шкода, Айзо. Я… сподівалася, що зможу тобі передати знання про відьомство. Зараз дуже непросто знайти дівчину, яка має здібності. Але… 

Вона подивилася на Айзу скоса, і та відповіла таким самим поглядом. Пані Серпик посміхалася – і Айза не розуміла чому. Події, які розгорталися протягом останніх днів, вона сама могла би назвати тільки трагічними. 

 – Що? – запитала вона, стримуючись від того, щоб не стиснути зуби. Вона мала стримуватися. Пані Серпик скоро поїде, і ось вже тоді Айза зможе як слід розлеїтися. 

 – Скажи мені знову, з якого ти села?

 – Малі Жабки, – сказала Айза повільно. Вона пригадала високу траву, їхню набілену хату і фруктовий сад. Вона би не могла повернутися – не тоді, коли так по-дурному дала батькам надію, яка зрештою так і не виправдалася. 

 – Я їду на північ, і це мені не зовсім по дорозі, але… Думаю, я можу зробити невеликий гак, щоб побачитися з твоїм братом Кітом. Знаєш, як вдячність, що зробила моє перебування у Райні не таким вже й нудним. 

Айза першу мить сиділа, дивлячись тільки вперед. Вона навіть не могла до кінця усвідомити слова пані Серпик – їй знадобилося з пів хвилини, щоб вони повністю вляглися всередині неї. 

 – Ти… зробила би це для мене? – запитала вона зрештою, повертаючись до пані Серпик із широко розкритими очима. Вона раптом побачила жінку у зовсім новому світлі – з її русявим волоссям, що пушилося над потилицею, утворюючи подобу німбу, з тонкими, аристократичними рисами, які Айзі доводилося бачити тільки на старих портретах. О, пані Серпик нагадувала їй лик богині, що зійшла на землю. 

 – Так. Звісно, чому би і ні. Я не зможу затриматися надовго, але вистачить всього кількох хвилин, щоб позбавити твого брата від недугу – якщо ти правильно описала мені, що ж з ним сталося. 

Айза відчула, як полегшення, таке сильне, що вона не могла стримати його всередині, розповзлося по всьому тілу, і кістки наче стали ватними. Вона не знала, як можна виразити подяку, достатню для такого вчинку – та, здавалося, пані Серпик цього і не очікувала. Вона вже бачила все, як наче емоції Айзи були написані в неї прямо на лиці. 

 – Дякую! Дякую, дякую, дякую! – з кожним словом Айза відчувала все більше радості – такої п’янкої, що закрутилася голова. Вона би, можливо, могла би злетіти в повітря від одних тільки чарів цього полегшення, цього розв’язання проблеми, що гнітила і тягнула її до землі протягом років. 

Вона схопила пані Серпик за руки і, можливо, закружляла би її по кімнаті, якби не слабкість, що вона все ще відчувала.